Лишилися навіки в строю: у Кропивницькому попрощалися з Героями-захисниками
Кропивницький знову у жалобі. Сьогодні, 06 жовтня, містяни провели в останню путь своїх земляків - Героїв, які віддали своє життя за свободу і незалежність рідної землі, сержанта Дмитра Соломєєва, старшого солдата Івана Хорєва і солдата Олексія Матинського.
Український народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії, платить за незалежність кров’ю кращих своїх синів і доньок. Загибель кожного воїна – невимовна втрата.
Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.
Олексій Матинський народився 18 вересня 1989 року у місті Первомайськ Луганської області. Зростав і виховувався у дружній та міцній родині. Закінчив загальноосвтіню школу № 35 міста Кропивницького. З юних років Олексій вирізнявся цілеспрямованістю, принциповістю, високими моральними якостями та любов’ю до Батьківщини. Від дитинства він мріяв про небо, хотів стати льотчиком і вступив до Льотної академії. Та життєві обставини внесли свої корективи, і завершити навчання не вдалося. Згодом Олексій Матинський обрав для себе роботу у будівельній сфері, сумліно працював.
У жовтні 2024 року Олексій Матинський став на захист суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України. Вірний військовій присязі та обов’язку, гідно виконував покладені на нього обов'язки. Мав статус Учасника бойових дій.
Солдат Олексій Матинський загинув смертю хоробрих 13 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Нове́, Краматорського району Донецької області. Тривалий час він вважався зниклим безвісти. Рідні не втрачали надії. шукали його, чекали на звістку, однак результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — загибель воїна. Йому було 35 років…
Олексій Матинський був надзвичайно життєрадісною відкритою, доброю, щирою, чуйною та товариською людиною. Він умів цінувати прості радощі життя, легко знаходив спільну мову з кожним, умів згуртувати навколо себе друзів і побратимів, ніколи не залишався байдужим до чужої біди, щиро допомагав тим, хто цього потребував.
Для рідних і близьких Олексій став надійною опорою — підтримував і залишався поруч тоді, коли це було найбільше потрібно. Він залишив по собі найцінніше — любов рідних, повагу побратимів і світлу пам’ять, яка назавжди житиме в серцях тих, хто його знав і любив.
Іван Хорєв народився 16 квітня 1989 року в місті Кривий Ріг, Дніпропетровської області. Навчався у Криворізькій гімназії №99.
Після її закінчення вступив до Інгулецького професійного ліцею, здобув робітничі професії. У 2007 році Іван Хорєв був призваний на строкову військову службу. Свій обов'язок виконував у складі різних військових частин. Пройшов службу і повернувся додому, де розпочав своє трудове життя.
Працював слюсарем у Приватному акціонерному товаристві «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» .
У 2014 році, з початком російської агресії проти України Іван Хорєв став до лав Збройних Сил України, служив на посаді механіка-водія бойової машини піхоти, у складі 17-ї окремої танкової бригади. Брав участь у бойових діях на Донецькому та Луганському напрямках. Із 2018 року проходив військову службу на контрактній основі у військовій частині у місті Кропивницькому.
У жовтні 2024 року Іван Хорєв продовжив захищати Україну - воював гранатометником. Виконував бойові завдання по захисту українського народу на Херсонському та Донецькому напрямках. Мав статус учасника бойових дій.
06 березня 2025 року під час виконання бойового завдання, повʼязаного із захистом Батьківщини в районі населеного пункту Запоріжжя, Покровського району, Донецької області, зв'язок із старшим солдатом Іваном Хорєвим перервався. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Довгий час рідні жили надією на його повернення. Та, на жаль, дива не сталося, після ідентифікації родина отримала офіційне підтвердження загибелі воїна. Йому назавжди залишиться 35 років…
Безстрашний, мужній і самовідданий воїн, справжній патріот України, Іван Хорєв завжди казав: «Я знаю, чого я тут стою - щоб вони не пришли до вас». У цих простих словах — його любов до рідних, відповідальність і розуміння того, заради чого боровся.
Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, гідним сином і гарним братом, справедливою та доброю людиною, завжди приходив на допомогу, не залишав близьких і друзів у біді та до останнього залишався вірним своєму обов’язку.
Світла пам’ять про Івана Ігоровича назавжди залишиться у серцях його рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав і шанував.
Дмитро Соломєєв народився 27 грудня 1993 року у Кропивницькому. Тут минули його дитячі та юнацькі роки.
Навчався у загальноосвітній школі № 29. Після її закінчення вступив до вищого професійного училища № 4, отримав фахову освіту. Вищу освіту здобув у Центральноукраїнському національному технічному університеті.
У час, коли країна потребувала мужніх і відданих Захисників, Дмитро Олександрович без вагань став до її оборони.
У березні 2022 року він доєднався до лав Збройних Сил України, взявши на себе відповідальність за долю рідної землі та її майбутнє.
Віддано ніс службу на посаді командира відділення безпілотних авіаційних комплексів. Був мужнім військовослужбовцем, користувався повагою серед побратимів, був надійним і відповідальним воїном, який не боявся труднощів і завжди залишався вірним присязі.
За сумлінне виконання військового обов’язку, мужність і відвагу був відзначений державними нагородами та відзнаками, зокрема нагрудним знаком «Золотий хрест» та відзнакою Хреста Військово-Морських Сил. Мав статус учасника бойових дій.
Мужнє серце сержанта Дмитра Соломєєва зупинилося 30 вересня 2026 року. Йому назавжди залишиться 32 роки.
Дмитро Соломєєв був життєрадісною, доброзичливою, сміливою та цілеспрямованою людиною. Він завжди був готовий підтримати у важку хвилину, простягнути руку допомоги та просто бути поруч. Дмитро Соломєєв пішов надто рано, залишивши нездійснені мрії, невтілені плани та недожиті щасливі миті. Він був уважним і турботливим сином, люблячим чоловіком, надійним другом, вірним побратимом, умів об’єднувати навколо себе людей, створюючи атмосферу тепла, щирості та доброзичливості. Особливе задоволення знаходив у риболовлі та полюванні.
Його мужність, людяність і любов до життя назавжди залишаться у пам’яті кожного, хто знав Дмитра, а світлий спомин про нього житиме у серцях рідних, друзів і побратимів.
Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.
І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна. Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших Героїв-захисників хвилиною мовчання.
Слава їм! Вічна і світла шана!
