Знову біль і невимовна скорбота: у Кропивницькому попрощалися із Героями-захисниками
Сьогодні, 19 серпня, на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища кропивничани попрощалися із загиблими від рук російських загарбників земляками – Героями: Олександром Смєловим, Олександром Карповим та Григорієм Урсолом. Ціною власного життя вони зупинили агресорів і відстояли Незалежність України.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Олександр Смєлов народився 28 липня 1972 року в селі Надеждівка, Чаплинського району Херсонської області. Після закінчення місцевої школи вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. На початку 1992 року почав працювати в службі Міністерства Внутрішніх справ України, на посаді судового виконавця, де попрацював майже 23 роки.
Із початком Антитерористичної операції на сході України в 2016 році став на захист територіальної цілісності України в складі 57-мої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Після демобілізації, працював в Чаплинському військкоматі.
Після повномасштабного вторгнення Олександр Смєлов повернувся до своїх бойових побратимів. Його рішення не було несподіваним — він не міг лишатися осторонь, коли загроза знову постала перед Батьківщиною. Його серце належало Україні, а життя — її захисту. Тоді, коли країна лише починала усвідомлювати масштаби випробування, він уже був серед тих, хто не боявся дивитися ворогові у вічі. Олександр Смєлов брав участь у звільнені правобережної Херсонщини, обороні Бахмуту, Луганської та Харківської областей. Був нагороджений бойовими нагородами, мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Найтяжчий удар долі спіткав його родину: страшна звістка про втрату найдорожчої людини, сина. Біль від цієї втрати оселився в його серці назавжди. Попри це Олександр Смєлов не зламався і продовжив воювати, рятуючи побратимів і підтримуючи їх навіть у найскладніші моменти. Він був прикладом сили й мужності, однак серце, виснажене болем і війною, не витримало. На передовій його спіткала тяжка хвороба, яка різко загострилася та почала прогресувати. Лікарі наполегливо боролися за його життя, але дива не сталося. Серце героя зупинилося 12 серпня 2025 року. Йому назавжди 53 роки…
У бою він був мужнім і рішучим. Не раз рятував побратимів, прикриваючи їх собою, витягуючи поранених, підтримуючи словом і ділом. Він завжди ішов уперед, навіть тоді, коли це було небезпечно. Його відвага і самопожертва стали прикладом справжнього братерства та військової честі.
Для родини він залишився найкращим чоловіком, батьком, сином, дідусем. Хотів звільнити свою родину, яка перебуває в окупації та не мала змоги виїхати. Мріяв побачитися знов, обійняти кожного, але не судилося. Його пам'ятають як людину доброї душі, спокійну та врівноважену, але водночас сильну й непохитну у своєму обов’язку. Для побратимів — прикладом мужності, сили та доброти. Для України — героєм, який пройшов свій шлях із гідністю й любов’ю до Батьківщини.
Солдат Григорій Урсол народився 16 травня 1985 року в Кропивницькому. Закінчив Ліцей імені Тараса Шевченка. У 2002 році вступив до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Згодом був призваний на строкову військову службу. Після закінчення вступив до Одеського національного медичного університету.
На початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду стрільця штурмового спеціалізованого відділення.
Григорій Урсол воював мужньо, пліч-о-пліч зі своїми побратимами, завжди готовий підставити плече, підтримати словом і ділом Побратими знали його як людину відважну, щиру й самовіддану. Він ніколи не залишав своїх — завжди повертався по кожного. Його називали “ангелом на фронті”, бо він не раз витягував людей з-під вогню, даруючи їм другий шанс на життя.
Та війна забирає найкращих… Свій останній бій він прийняв 13 серпня 2025 року в районі населеного пункту Тьоткіно Курської області, забезпечуючи захист України від російських агресорів. Йому було 40 років…
Для рідних і близьких Григорій Урсол назавжди залишиться найдорожчою і найріднішою людиною — сином, другом. Він був тим, хто завжди поспішав на допомогу, не шкодуючи сил, хто умів підтримати словом, усмішкою чи просто присутністю. Його серце було відкритим для інших, а доброта й турбота відчувалися у кожному його вчинку.
Його сміх, теплі слова, лагідні погляди, моменти щастя, проведені разом, назавжди залишаться у серцях тих, хто його любив. Для побратимів він був опорою, тим, хто рятував життя, хто вірив у найкраще навіть тоді, коли здавалося, що немає надії.
Він був прикладом мужності, відданості та любові до людей, символом справжнього героїзму. Для тих, хто його знав, він буде завжди живим у спогадах, у думках і в серцях — нескінченно дорогим і світлим.
Олександр Карпов народився 14 вересня 1985 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №13. По закінченню закладу освіти вступив до Кропивницького інженерного фахового коледжу за спеціальністю «Автомобільний транспорт», який закінчив із відзнакою. Згодом продовжив навчання у Центральноукраїнському національному технічному університеті. Працював слюсарем з ремонту автомобілів.
Олександр Карпов усе своє життя був закоханий у техніку. Ще змалку захоплювався автомобілями. Ця пристрасть привела його до професії. Робота вимагала точності, терпіння та уважності — якості, які пізніше стали незамінними й у бойових умовах.
У 2024 році він став до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований за спеціальністю розвідника аеромобільного батальйону . Тут поєдналися його мужність, спритність і технічна майстерність — він неодноразово рятував побратимів, виконуючи найскладніші завдання в умовах небезпеки. Його уважність і холоднокровність робили його незамінним у бойових операціях.
Олександр Карпов за свою службу був нагороджений багатьма грамотами та подяками, адже кожен його вчинок свідчив про відданість справі та відповідальність. Мав статус ветерана війни та учасника бойових дій.
Серце воїна зупинилося 09 серпня 2025 року, від хвороби пов’язаної з пораненням отриманим під час участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави, у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України. Йому було 39 років..
Олександр Карпов був люблячим сином, який завжди дбав про своїх рідних, підтримував їх у будь-якій ситуації і ніс у серці теплоту сімейного дому. Його відданість і любов до родини були непохитними, навіть коли обставини вимагали бути далеко від дому.
Як воїн він був мужнім, рішучим і відданим своїй країні. Він ніколи не боявся труднощів і завжди стояв на передовій там, де його присутність була найнеобхіднішою. Його сміливість і відвага надихали побратимів, а вмілі дії під час бойових завдань рятували життя.
Він був гарним другом, який вмів слухати, підтримати і розрадити у важкі моменти. Його почуття гумору та щирість робили спілкування з ним легким і теплим. Як побратим, він був надійною опорою для тих, хто йшов поруч у бойових умовах, завжди готовий підставити плече і прийти на допомогу.
Для рідних, друзів і товаришів по службі він залишиться прикладом мужності, доброти та відданості. Його пам’ять назавжди житиме у серцях тих, хто мав честь знати його, любити і поважати.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
У публікації використані фото @Суспільне Кропивницький
