Злочини росії не підлягають забуттю: Пам’ять загиблих у Маріупольському драмтеатрі вшанували у Кропивницькому
Сьогодні, 16 березня, кропивничани разом із маріупольцями, які знайшли прихисток від війни у нашому місті, зібралися біля театру Марка Кропивницького, щоб разом вшанувати пам’ять жертв трагедії Маріупольського драмтеатру.
Саме в цей день, три роки тому, Маріуполь став жахливим символом жорстокої війни і методів, які використовують у ній російські агресори. 16 березня 2022 року окупанти скинули надпотужні авіабомби на театр у Маріуполі. Їх не зупинив напис великими літерами "ДЕТИ" на площі перед будівлею. Тоді загинули понад 600 цивільних, переважно жінки з дітьми, які ховалися там з надією, що театр ніколи не стане військовою ціллю росіян. Точна кількість загиблих невідома і досі. Болючий спогад про цей терористичний акт не зітреться ані з народної пам’яті, ані з новітньої історії України.
Саме тому на площі перед обласним музично-драматичним театром імені Марка Кропивницького і зібралися усі небайдужі, усі кому цей спогад болить і досі, аби нагадати й іншим про цю трагедію. Чи й варто говорити про символізм місця проведення акції – площа перед театром, але вже у Кропивницькому. Самі маріупольці з болем згадують яку важливу роль в суспільно-культурному житті міста відігравав їхній драмтеатр …
Іще одна символічна складова акції – напис «ДЕТИ» уже перед Кропивницьким театром, по периметру якого учасники встановили лампадки на знак вшанування загиблих у театрі Маріупольському. Першими запалені лампадки поклали керівник центру «ЯМаріуполь» Олексій Чуйко, заступниця голови обласної військової адміністрації, депутатка міської ради Катерина Колтунова, керуюча справами виконавчого комітету міської ради Світлана Балакірєва.
- Трагедія Маріупольського драмтеатру сколихнула не тільки Україну, а й увесь світ. І ми повинні говорити про неї, щоб суспільство не забудувало про ті страшні злочини, що скоєні проти цивільного населення росіянами, - відзначив у своєму виступі Олег Чуйко.
Хвилиною мовчання вшанували у Кропивницькому пам'ять загиблих маріупольців.
До повномасштабного вторгнення Драматичний театр у Маріуполі відігравав важливе значення у житті міста. Він був його архітектурною окрасою та справжнім центром громади. Він був орієнтиром як для місцевих, так і туристів. Саме біля Драмтеатру маріупольці святкували і День металурга і Новий рік. Тут організовували фестивалі і концерти. Тут призначали побачення і фотографувалися у будь-яку пору року. З нього писали картини і йому присвячували вірші.
Театр мав величезний успіх серед шанувальників Мельпоменни з усієї України, складав амбітні плани подальшого розвитку. Але їх перекреслила війна…
Віршовані рядки загиблим маріупольцям і Театру присвятила завідувачка літературно-драматичної частини музично-драматичного театру Марка Кропивницького Наталя Копієвська.
- Хочеться мирно жити,
Сонце та небо безкрайнє любити.
Та ворог безжалісно може бомбити
Театр…Маріуполь… Нашу пам’ять не вбити!
Асфальт…Напис «Дети» - цим ворога не спинити.
Загиблі, поранені, сотні убитих.
Це справді трагедія світу, поки нам її не спинити.
Ми хочемо вчити, дітей ростити,
Любов плекати, турботу та ніжність дарити,
Натомість - три роки терору, атак не спинити,
Про жертви війни хочем світові вкотре ми заявити!
Тож правди та болю від вас нам не скрити:
В минулому цього театру – концерти, вистави та квіти
Сьогодні ж – свічки, День жалоби, убиті дорослі та діти.
Тож просимо Бога живих благословити,
Щоб жили спокійно, могли веселитись, співати, творити
І так, як раніше, у мирі – в підвалах не скніти.
Три роки ударів – цю пам’ять роками не вбити!
Давайте запалим свічки, ми маєм боротись і жити!
Російський авіа удар по Драмтеатру зруйнував його і уламками завалило вхід до укриття. Розбирати завали та надавати медичну допомогу фактично не було можливості - обстріли міста не вщухали ні на хвилину. Російські окупанти не розбирали завали театру, а цинічно знесли все, аби приховати сліди своїх злочинів.
- Російські агресори за декілька хвилин знищили тисячу маріупольців, мирних жителів. При цьому вони добре знали, що там переховуються жінки, діти, люди похилого віку. Цей день став великою трагедією в історії українського народу, - наголосила у своєму слові Світлана Балакірєва. – Сьогодні ми схиляємо голови передусім перед невинно вбитими дітьми і мирними громадянами України. Сьогодні ми заявляємо усьому світу, що всі військові злочини Росії маємо пам’ятати. Наша акція – не тільки прояв скорботи, це ще і ствердження нашої незламності, нашої боротьби за незалежність. Вічна пам’ять усім загиблим за Україну. Дякуємо нашим ЗСУ, що ми можемо бути на вільній українській землі і говорити про злочини російського агресора.
Пам'ять про сотні людей, які стали жертвами кривавого злочину, назавжди у наших серцях. І навіть по завершенню акції, люди не поспішали розходитись, кожному було про що подумати і думки незмінно повертали кожного до жорстокої реальності, в якій ми живемо через наших сусідів рашистів.
