Висока ціна незалежності: у Кропивницькому провели у засвіти трьох Героїв-захисників
Кропивницький знову у жалобі. Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Сьогодні, 30 липня, кропивничани схилили голови перед подвигом Героїв і віддали шану мужності та відвазі Героїв – земляків молодшого сержанта Олександра Бондаренка, солдатів Олександра Харченка і Анатолія Мартинюка.
Олександр Харченко народився 02 липня 1987 року у Кропивницькому. Зростав у люблячій родині, де панували підтримка, взаємоповага й тепло.
Після закінчення місцевої школи Олександр здобув професію ветеринарного лікаря. Він щиро любив тварин, вирізнявся добротою, чуйністю та відповідальністю. Ці якості проявлялися у його ставленні до людей, до всього живого та життя загалом.
Олександр Харченко цінував життя, умів радіти простим речам і оберігав родину: у 2024 році він став до лав Збройних Сил України, усвідомлюючи всі ризики та складність військової служби, керуючись почуттям обов’язку перед родиною та державою, проявивши, відданість і готовність боронити рідну землю. Служив на посаді номера обслуги протитанкового відділення.
31 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вишневе, Синельниківського району Дніпропетровської області солдат Олександр Сергійович Харченко загинув смертю хоробрих.
Доля Олександра тривалий час залишалася невідомою — він перебував у статусі зниклого безвісти. Рідні не припиняли пошуків, зверталися до всіх можливих інстанцій, сподіваючись отримати будь яку інформацію, мали надію, що незабаром він повернеться до них.
На жаль, у липні 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили загибель Захисника. Йому назавжди залишиться 38 років.
Олександр Харченко був турботливим і відповідальним батьком, який завжди приділяв багато уваги вихованню сина та добробуту своєї родини. Щира, добра, людина - гідний син, відданий чоловік, дбайливий батько, надійний брат та мужній Захисник України.
Анатолій Мартинюк народився 28 червня 1973 року у Кропивницькому, навчався в загальноосвітній школі № 30. Після її закінчення вступив до Кіровоградського машинобудівного технікуму, де здобув професію слюсаря-зварювальника, яку обрав за покликом серця та розпочав свою справу. Виготовляв для людей різні вироби та обладнання.
У 2023 році Анатолій Мартинюк добровільно став на захист Батьківщини, приєднавшись до лав Збройних Сил України. Службу розпочав у складі 21-ї окремої механізованої бригади, виконуючи бойові завдання на Донецькому напрямку. Під час виконання військового обов'язку зазнав контузії, після чого тривалий час проходив лікування та реабілітацію.
У 2024 році, відновивши сили після поранення, він без вагань повернувся у стрій, служив на посаді стрільця-санітара механізованого відділення. Попри випробування, він залишався вірним військовій присязі, сумлінно виконував свій обов'язок та мужньо стояв на захисті незалежності й територіальної цілісності України.
Солдат Анатолій Мартинюк свій останній бій прийняв 11 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Новоіванівка Курської області.
Протягом тривалого часу він вважався зниклим безвісти, рідні не втрачали надії, щодня чекали та вірили, що він повернеться додому. Але, на жаль, ця надія не справдилася — надійшла болісна звістка про загибель воїна. Йому був 51 рік.
Анатолій Мартинюк був люблячим чоловіком і турботливим сім'янином, працьовитою, відповідальною, доброю і наполегливою людиною, яка своєю працею заслужила повагу й вдячність оточуючих.
Олександр Бондаренко народився 12 березня 1990 року в селі Морквине Компаніївського району Кіровоградської області. Олександр зростав у багатодітній родині, де панувала взаємна любов і повага. Закінчив загальноосвітню школу, після вступив до Новгородківського професійно-технічного училища, де здобув професію електрика. Пройшов військову строкову службу у місті Феодосія.
Після проходження служби Олександр Бондаренко проживав у Кропивницькому, одружився, і разом із дружиною виховував двох синів. Трудову діяльність розпочав машиністом котельні, згодом працював у будівельній галузі. Колеги та знайомі знали його як сумлінну, відповідальну й працьовиту людину, який гідно виконував свою роботу та ніколи не уникав труднощів.
У січні 2023 року Олександр Бондаренко став до лав Збройних Сил України. Пройшов підготовку. Ніс службу на посаді командира кулеметного відділення. За час військової служби він виявив себе відповідальним, дисциплінованим та мужнім воїном, людиною честі, обов'язку й великої відданості Україні. Серед побратимів користувався заслуженою повагою, вирізнявся професіоналізмом, досконало володів автомобільною технікою, був вправним військовим і справжнім професіоналом своєї справи. Мав статус Учасника бойових дій.
22 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ласточкине Покровського району Донецької області зв'язок із молодшим сержантом Олександром Бондаренком обірвався.
Два довгих роки рідні жили надією на його повернення. Два роки болю, сліз, молитв і невідомості.Та, на жаль, дива не сталося. У червні 2026 року після ідентифікації родина отримала офіційне підтвердження загибелі Олександра Бондаренка.
Безстрашний, мужній і самовідданий воїн, справжній патріот України, щира і добра людина. Для своїх дітей Олександр був люблячим, турботливим і відповідальним батьком. Завжди приділяв увагу родині, підтримував синів та прагнув забезпечити їм гідне майбутнє. Був надійною опорою для своїх близьких, цінував родинні стосунки та робив усе можливе заради добробуту сім'ї.
Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.
І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна. Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших Героїв-захисників хвилиною мовчання.
Слава їм! Вічна і світла шана!
