Свій обов’язок виконали до кінця: у Кропивницькому попрощалися з Героями-захисниками
Кропивницький знову у жалобі. Сьогодні, 02 липня, містяни провели у вічність Героїв, які віддали свої життя за свободу і незалежність рідної землі – молодшого сержанта Сергія Шаравару, старшого солдатат Дмитра Єрушнікова, солдата Вячеслава Мерещенка.
Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.
Сергій Шаравар народився 17 березня 1984 року у Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №26. Після закінчення строкової військової служби у лавах Збройних Сил України, яку проходив у підрозділах берегової охорони в Криму, здобув освіту за спеціальністю фахівця з електрогосподарства в технікумі механізації сільського господарства. Працював у будівельній галузі, де зарекомендував себе сумлінним, відповідальним і надійним працівником.
У 2014 році, з початком російської агресії проти України, добровільно став на захист держави, вступивши до добровольчого батальйону територіальної оборони. Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, зокрема в районі Дебальцевого.
З 2015 року проходив військову службу на контрактній основі та безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції на посаді командира мотопіхотного відділення протитанково-кулеметного взводу мотопіхотної роти в районі міста Торецьк (Дзержинськ) та селища Зайцевого Донецької області. Саме в цей період під час боїв отримав тяжке поранення та проходив тривале лікування.
За мужність і самовіддану службу був нагороджений відзнакою Президента України «За мужність і відвагу», медаллю Міністерства оборони України «За поранення в бою», відзнакою «Учасник АТО» та відзнакою Православної Церкви України «За жертовність і любов до України», неодноразово відзначався почесними грамотами командування. Мав статус ветерана війни-учасника бойових дій.
З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Сергій без вагань знову став на захист Батьківщини. Виконував бойові завдання на східному напрямку, боронячи українську землю в Донецькій та Луганській областях. Служив розвідником-оператором розвідувального взводу. 26 серпня 2024 року під час бойового зіткнення поблизу села Пречистівка Волноваського району Донецької області зв'язок із Сергієм обірвався. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Майже два роки рідні жили надією на його повернення. Та, на жаль, дива не сталося. 25 червня 2026 року після ідентифікації родина отримала офіційне підтвердження загибелі Сергія. Йому було 40 років…
Безстрашний, мужній і самовідданий воїн, справжній патріот України, Сергій Шаравара був людиною, здатною на самопожертву заради інших. Щирий, порядний і доброзичливий, він з повагою ставився до людей старшого віку, завжди залишався людяним, відкритим. Саме таким його пам'ятають побратими, рідні, друзі та сусіди — гідною, чуйною і світлою людиною.
У глибокій скорботі залишилися мама, сестра та племінниця Захисника. Для них він назавжди залишиться люблячим сином, турботливим братом, дбайливим дядьком і найдорожчою людиною.
Дмитро Єрушніков народився 21 квітня 1993 року у місті Шахтарське Дніпропетровської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі, згодом закінчив Шахтарський ліцей. Після здобуття освіти працював підземним електромонтером
на шахті. Щоденна важка праця загартувала його характер, навчила відповідальності, витримці та наполегливості.
У 2016 році Дмитро Єрушніков пройшов строкову військову службу. Після її завершення повернувся до рідного міста, продовжив працювати на шахті, однак відчував поклик захищати свою державу. Саме тому у 2020 році він підписав контракт зі Збройними Силами України, свідомо обравши шлях захисника Батьківщини.
За сумлінну службу був нагороджений відзнакою Президента України – медаллю «За військову службу Україні», відзнакою «Учасник АТО», мав статус учасника бойових дій.
Із перших днів повномасштабного російського вторгнення Дмитро Єрушніков залишився в строю. Служив старшим стрільцем-оператором 1-го механізованого батальйону військової частини А1302. Вірний військовій присязі, він гідно ніс службу, проявляючи стійкість, професіоналізм і незламну відданість Україні.
29 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Андріївка Донецької області Дмитро загинув. Тривалий час він вважався зниклим безвісти. Рідні не втрачали надії, шукали його, чекали на звістку, однак результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — загибель воїна.
Йому назавжди залишиться 31 рік…
Дмитро Єрушніков був людиною великої душі та щирого серця. Добрий, чуйний, відкритий і безвідмовний, він завжди знаходив час і сили допомогти тим, хто цього потребував.
Особливим захопленням Дмитра була техніка. Він любив автомобілі, із задоволенням ремонтував їх, постійно вдосконалював свої знання та майстерність.
У воїна залишились мама, сестра і дружина, родина, яка нещодавно знайшла прихисток у Кропивницькому.
Вячеслав Мерещенко народився 05 квітня 1976 року у Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №34. Вже змалку вирізнявся допитливістю, наполегливістю та відповідальним ставленням до навчання. Завдяки працьовитості здобув дві вищі освіти, обидві — з відзнакою.
Трудове життя Вячеслава Мерещенка було нерозривно пов'язане з рідним містом. Працюючи водієм громадського транспорту, а згодом багато років на підприємстві «Електротранс», він щоденно робив свій внесок у забезпечення життя міської громади. Колеги цінували його за професіоналізм, сумлінне ставлення до справи, дисциплінованість і готовність завжди підтримати.
Коли Україна потребувала своїх захисників, Вячеслав Мерещенко став на її оборону. У травні 2025 року він вступив до лав Збройних Сил України. Проходив службу у штурмових підрозділах, де мужньо виконував бойові завдання. Під час служби зазнав поранення, однак, пройшовши лікування, повернувся у стрій. Надалі служив водієм-електриком роти безпілотних авіаційних комплексів військової частини А4862.
За особисту мужність, стійкість і відданість військовій присязі був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест» та відзнакою Міністерства оборони України «За поранення», мав статус учасника бойових дій.
Серце воїна, солдата Вячеслава Мерещенка зупинилося 19 червня 2026 в населеному пункті Маяк Дніпропетровської області. Йому було 50 років…
Вячеслава Мерещенка пам'ятають як відкриту, світлу й надзвичайно життєрадісну людину. Він мав особливий дар знаходити спільну мову з людьми, об'єднувати навколо себе друзів, підтримувати добрим словом і щирою посмішкою. Його почуття гумору, оптимізм і невичерпна енергія допомагали долати труднощі не лише йому самому, а й усім, хто був поруч.
Понад усе він любив своїх дітей, свою родину, друзів, побратимів. І ця безмежна любов та турбота відчувалися у кожному його вчинку.
Без рідної людини залишились дружина та дві доньки, для яких він був надійною опорою, люблячим чоловіком і батьком.
Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.
Доземний уклін нашим захисникам і захисницям! Вічна пам'ять Героям нашого часу!
