Незламні духом: кропивничани віддали останню шану Героям - Захисникам України
Україна проживає чергову трагічну добу в своїй історії, а разом з нею і всі ми. Через жорстокі реалії війни українці чи не щодня вшановують Героїв – тих, хто ставши на захист своєї країни, віддали найцінніше — власні життя.
Сьогодні, 02 квітня, Кропивницька громада віддала шану чотирьом таким незламним духом військовослужбовцям, які виявили сміливість та мужність у сучасній російсько-українській війні. Це солдат Андрій Карпачов, капітан медичної служби Олександр Будулатій, старший солдат Дмитро Гавриленко, солдат Дмитро Коваленко.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Андрій Карпачов народився 14 січня 1987 року в Кропивницькому. Освіту здобув в «Академічній гімназії». Згодом продовжив навчання в Кіровоградському професійному ліцеї, де здобув професію газоелектрозварювальника. Після закінчення закладу освіти розпочав працювати на будівельних майданчиках міста та області, де зарекомендував себе сумлінним, відповідальним і працьовитим фахівцем. Його поважали колеги за щирість, надійність і готовність завжди прийти на допомогу.
Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Андрій Карпачов без вагань став на захист Батьківщини. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі та українському народові. Пройшовши навчання був зарахований на посаду стрільця - гранатометника. Воював на найгарячіших напрямках бойового зіткнення. Був нагороджений медаллю «За хоробрість в бою», мав статус Ветерана війни, учасника бойових дій.
Серце воїна зупинилося 25 березня 2026 року, під час виконання бойового завдання пов’язаного із захистом Батьківщини від збройної агресії російської федерації проти України, в районі населеного пункту Милове, Бериславського району Херсонської області.
Йому навіки 39 років…
Андрій Карпачов був товариською людиною: надійний, життєрадісний і постійно усміхнений.
Турботливий тато, коханий чоловік, який був опорою для своєї родини. Його мрії, плани, задуми так і залишилися нездійсненими… Але його любов, сила й мужність житимуть у серцях рідних назавжди.
Олександр Будулатій народився 8 січня 1969 року в Кропивницькому. Навчався в ліцеї «Науковому». По закінченню закладу освіти вступив до Одеського національного медичного університету та здобув спеціалізацію «Психіатрія».
Пройшов строкову службу. Згодом розпочав свою професійну діяльність лікарем-психіатром в Одеській клінічній лікарні, де допомагав людям долати складні життєві обставини, повертав їм душевну рівновагу та віру в життя.
Його знали як уважного, чуйного та висококваліфікованого фахівця, який із розумінням ставився до кожного пацієнта. Був лікарем вищої категорії, заступником головного лікаря в місті Кілія Одеської області.
У серпні 2025 року став до лав Збройних Сил України. Зарахований на посаду начальника медичного пункту танкового батальйону, де відповідально виконував свої обов’язки, рятуючи життя та здоров’я побратимів. Мав статус Ветерана війни, учасника бойових дій.
Капітан Олександр Будулатій загинув смертю хоробрих 26 березня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Нечволодівка Куп’янського району Харківської області. Йому було 57 років…
Олександр Будулатій був доброю, щирою та надзвичайно чуйною людиною. Люблячий син, турботливий брат і відданий батько, він завжди знаходив слова підтримки для рідних і близьких, умів вислухати й допомогти у найскладніші моменти. Його серце було сповнене тепла, співчуття та людяності. Для своєї родини він був надійною опорою, прикладом мудрості, гідності та безмежної любові. Саме зараз, його військовий шлях продовжує син та дядько, які були відзначені президентськими нагородами, за оборону Батьківщини.
Дмитро Гавриленко народився 22 серпня 1988 року в Кропивницькому. Навчався в Балашівській гімназії. Протягом юнацького життя займався спортом - бейсболом, боксом. Після закінчення закладу освіти вступив до Одеського коледжу харчових технологій. Після закінчення другого курсу був призваний на строкову військову службу до 3 окремого полку спеціального призначення, де 2007 році склав військову присягу на вірність Українському народові.
Після закінчення військової служби працював механіком холодильних установок на заводі ЛАСКА та в інших підприємствах міста. Із 2018 року розпочав трудову діяльність на заводі по збору автомобілів Kia Corporation (Словаччина). За час роботи зарекомендував себе відповідальним, дисциплінованим та працьовитим працівником. Завдяки професійному підходу, уважності до деталей і високій продуктивності неодноразово отримував схвальні відгуки від керівництва. Брав активну участь у вдосконаленні виробничих процесів, що сприяло підвищенню ефективності роботи лінії та зменшенню кількості технічних помилок.
Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, Дмитро Гавриленко не залишився осторонь та з перших днів повномасштабного вторгнення, добровільно повернувся до побратимів в 3-й полк Сил спеціальних операцій імені князя Святослава Хороброго. Проходив службу на посадах стрільця-зенітника окремої роти вогневої підтримки та старшого оператора групи спеціального призначення, роти спеціального призначення, загону спеціальних операцій.
За час служби Дмитро Гавриленко з високою самовіддачею виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту: у Запорізькій, Донецькій, Луганській та Харківській областях. Був нагороджений військовими нагородами: орденом "За мужність" ІІІ ст., Відзнакою президента України "За оборону України", Відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України "За сприяння воєнній розвідці ІІ ст.", Відзнакою командира 3-го полку Сил спеціальних операцій нагрудним знаком «За хоробрість».
19 серпня 2025 року, під час виконання комплексного спеціального завдання, у ході стрілецького бою з противником, старший солдат Дмитро Гавриленко загинув смертю хоробрих.
Побратими згадують його не лише як високопрофесійного воїна, а передусім як надійного друга й справжнього брата по зброї, який завжди був поруч у найскладніші миті. У небезпечних і напружених ситуаціях він умів зберігати холодний розум, стійкість і впевненість, своїм прикладом надихаючи інших не втрачати віру та силу духу.
Йому назавжди 36 років…
Дмитро Коваленко народився 24 серпня 1988 року в Кропивницькому. У подальшому переїхав до міста Севастополь, де закінчив навчальний заклад та здобув загальну освіту. Після цього пройшов курси водійської майстерності та отримав професію водія. Дмитро відслужив строкову військову службу, а після працював на різних підприємствах міста, здобуваючи професійний досвід у різних сферах. Захоплювався автомобілями.
У 2022 році приєднався до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду стрільця. Воював на найважчих напрямках бойового зіткнення: Харківському та Донецькому.
Дмитро Коваленко виявив себе відважним, відповідальним та надійним військовослужбовцем, здатним швидко приймати рішення в складних умовах.
Свій останній бій солдат Дмитро Коваленко прийняв 08 квітня 2025 року, зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Понтелеймонівка Покровського району Донецької області. Від цього дня він був офіційно визнаний безвісти зниклим. Його доля стала болючим випробуванням для рідних, які з надією та вірою чекали будь-яких звісток про нього. Подавали запити, але дива не сталося, збіг ДНК підтвердило загибель воїна. Йому було 36 років..
Дмитро Коваленко був доброю, спокійною та щирою людиною. Він завжди підтримував близьких, умів вислухати, порадити та допомогти, залишаючи по собі тепло та добрі спогади.
В жалобі залишилися: рідні та близькі, які ніколи не забудуть його мужності, доброти та відданості Батьківщині.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
