На щиті повернулися додому: у Кропивницькому попрощалися із загиблими Героями-земляками
Сьогодні, 16 червня, Україна, місто Кропивницький схилили голови перед Героями, які не вагаючись віддали своє життя за нашу свободу. Їхня відвага і жертовність назавжди залишаться у пам’яті поколінь українців.
Кропивничани попрощалися із сержантом Андрієм Торчилом, матросом Віталієм Котляровим, солдатами Климом Матюшенком і Русланом Білорусовим.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Андрій Торчило народився 12 лютого 1982 року в Кропивницькому. Освіту здобув у ліцеї «Новенський». Від дитинства захоплювався спортом, особливо любив футбол, вирізнявся активністю, наполегливістю та цілеспрямованістю.
Після закінчення навчального закладу вступив до Кіровоградського інституту комерції, де здобув економічну освіту. Згодом пройшов строкову військову службу, сумлінно виконавши свій громадянський обов’язок.
У мирному житті Андрій працював у сфері торгівлі, займався власною справою. Колеги та партнери знали його як відповідального, чесного, працьовитого та надійного фахівця, людину слова і справи, яка завжди прагнула досягати поставлених цілей і допомагати іншим.
У 2025 році Андрій Торчило став до лав Збройних Сил України. Вірний військовій присязі та українському народові, він мужньо захищав рідну землю. Після проходження необхідної підготовки був призначений на посаду бухгалтера фінансово-економічної групи військової частини, де відповідально виконував покладені на нього обов’язки.
Сержант Андрій Торчило загинув смертю хоробрих 01 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини від збройної агресії російської федерації проти України, в районі населеного пункту Краматорськ Донецької області. Йому було лише 44 роки...
Андрій Торчило назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав світлою, доброю і щирою людиною. Його життєрадісність, відкрите серце та щира усмішка зігрівали кожного, хто був поруч. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійною опорою для своєї родини.
Віталій Котляров народився 25 червня 1972 року в Кропивницькому. Освіту здобув в Академічній гімназії. Вступив до Центральноукраїнського вищого професійного училища імені Миколи Федоровського, де вивчився на слюсаря-інструментальника. Свою трудову діяльність розпочав на заводі братів Ельворті, де зарекомендував себе відповідальним і працьовитим працівником.
Згодом закінчив навчальний центр ОКВП «Дніпро-Кіровоград», де здобув професію машиніста автотранспортних навантажувачів. Останнім місцем роботи Віталія Котлярова став 4-й військовий шпиталь. Щодня допомагав пораненим військовослужбовцям проходити реабілітацію, брав участь в евакуації та транспортуванні поранених бійців. Його праця була важливою складовою справи порятунку та підтримки українських захисників.
На початку 2025 року Віталій Котляров доєднався до лав Збройних сил України. Після проходження навчання був зарахований на посаду навідника взводу морської піхоти. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Свій останній бій матрос Віталій Котляров прийняв 16 липня 2025 року, зупиняючи російських агресорів поблизу населенного пункту Олексіївка Донецької області. Йому було: 53 роки …
Клим Матюшенко народився 27 січня 1982 року в Кропивницькому. Закінчив "Ліцей "Арт Плюс". Згодом вступив до «Кропивницького професійного ліцею», де здобув спеціальність столяра. На початку повномасштабного вторгнення працював в «Кіровоградобленерго», де відновлював системи енергопостачання після ворожих обстрілів на території Харківської та Херсонської областей.
Восени 2024 року вступив до Збройних сил України. Без вагань став на захист Батьківщини, проявивши мужність, силу духу і вірність присязі. Служив гранатометником.
18 листопада 2024 року життя солдата Клима Матюшенка обірвалося під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Пушкіне Покровського району Донецької області.
Тривалий час воїн вважався зниклим безвісти. Лише після проведення необхідних експертиз його особу було встановлено за результатами ДНК-ідентифікації. Йому було 42 роки...
Клим Матюшенко був доброю, щирою та надзвичайно чуйною людиною. Люблячий син, турботливий брат, вірний друг і надійна опора для своїх рідних.
Руслан Білорусов народився 16 липня 1973 року в Кропивницькому. Освіту здобув у гімназії «Сучасник». Від дитячих років захоплювався спортом, займався легкою атлетикою, виховуючи в собі витривалість, силу волі та наполегливість.
Після закінчення навчання пройшов строкову військову службу, де здобув спеціальність радіотелефоніста космічного зв’язку. Повернувшись до мирного життя, продовжив освіту у будівельному коледжі, після чого працював за фахом, сумлінно виконуючи свою справу.
Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Руслан Білорусов не залишився осторонь долі своєї держави. Він став на захист Батьківщини, пройшов необхідну підготовку та був зарахований на посаду радіотелефоніста військової частини.
Виконував бойові завдання на Херсонському та Донецькому напрямках, забезпечуючи надійний зв’язок між підрозділами та сприяючи виконанню важливих бойових операцій. За час служби проявив себе мужнім, відповідальним і відданим військовій справі воїном, який гідно виконував свій обов’язок перед Україною.
20 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини, в районі одного з населених пунктів Бахмутського району Донецької області серце Захисника зупинилося.
Довгий час Руслан Білорусов вважався зниклим безвісти. Надія рідних жила до останнього, однак результати ДНК-експертизи підтвердили загибель воїна. Йому назавжди залишилося 50 років...
Світлий, щирий, сильний духом, відповідальний і мужній — таким Руслан Миколайович назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав, любив і поважав.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
