Лишився навіки в строю: у Кропивницькому попрощалися з Героєм-захисником
Кропивницький знову у жалобі. Сьогодні, 21 серпня, містяни провели в останню путь свого земляка, Героя, який віддав власне життя за свободу і незалежність рідної землі, солдата Олександра Рибова.
Український народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії, платить за незалежність кров’ю кращих своїх синів і доньок. Загибель кожного воїна – невимовна втрата.
Олександр Рибов народився 22 березня 1968 року в Кропивницькому. Навчався в «Лінгвістичному ліцеї» Після закінчення закладу вступив до Кропивницького професійного ліцею, де здобув фах кухаря-кулінара.
З дитинства був всебічно розвиненим, допитливим і талановитим. Любив малювати, захоплювався різьбленням по дереву Поряд із творчістю він завжди знаходив місце для спорту. Захоплювався футболом та боксом. Сильний, витривалий, він вмів долати труднощі й ставив перед собою високі цілі. Його характер загартувався у постійній праці над собою, у поєднанні сили та чутливості.
У 1986 році проходив строкову службу в місті Васильків. Згодом працював кухарем на різних підприємствах Кропивницького. Олександр Рибов був людиною з “золотими руками”. Умів усе: полагодити, збудувати, допомогти – і завжди робив це з душею. Для родини він був надійною опорою, для друзів – щирим товаришем, для всіх навколо – чоловіком, до якої можна було звернутися по допомогу.
Довгий час Олександр Рибов працював на заводі «Гідросила», де зарекомендував себе сумлінним, відповідальним і надзвичайно працьовитим: його поважали колеги.
Із початком повномасштабного вторгнення Олександр Рибов не міг залишитися осторонь. Добровільно вступив до лав Збройних Сил України, боронив рідну землю, не думаючи про себе – думав лише про те, щоб захистити свою сім’ю, свою країну, своїх дітей. Він завжди був відповідальним і сильним – саме таким залишився й на війні.
У 2024 році, після проходження навчання Олександр Рибов був зарахований до 59-тої окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. Серце воїна зупинилося 26 липня 2024 року в запеклих боях під час оборони Красногорівки Донецької області. Саме з того часу він вважався безвісті зниклим. Родина продовжувала вірити, подавати запити, зверталася до різних волонтерських організацій, але дива не сталося. На жаль, експертиза ДНК підтвердила загибель воїна. Йому було 57 років…
У скорботі залишилися найдорожчі люди – мати, дружина, донька і брат. Для них він був усім світом.
Для матері – опорою і гордістю, для брата – надійним другом і підтримкою у будь-якій життєвій ситуації. Для дружини – справжнім, гідним чоловіком, із яким можна було йти крізь усі труднощі. А для доньки – найкращим татом, прикладом сили, доброти й любові.
Пам'ять про нього житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто сьогодні продовжує боротьбу за вільну Україну.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
