І небо плакало…: кропивничани попрощалися із земляками - Героями
Україна проживає чергову трагічну добу в своїй історії, а разом з нею і всі ми. Через жорстокі реалії війни українці чи не щодня вшановують Героїв – тих, хто ставши на захист своєї країни, віддали найцінніше — власні життя.
Сьогодні, 01 лютого, на Далекосхідному цвинтарі у Кропивницькому громада зібралася, щоб віддати шану двом таким незламним духом військовослужбовцям, які виявили сміливість та мужність у сучасній російсько-українській війні. Це молодший сержант Ярослав Дубров і солдат Руслан Лебедка.
Кропивничани у скорботі схилили у пошані голови у пошані до Героїв, які боролися за незалежність України та свободу свого народу і небо плакало разом із ними….
Руслан Лебедка народився 14 грудня 1986 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі № 1, нині – Преображенська гімназія. Закінчив технікум механізації сільського господарства, тепер Кропивницький аграрний фаховий коледж, та здобув кваліфікацію техніка-механіка.
У 2007- 2008 роках пройшов військову строкову службу. Останнім часом працював на підприємстві ІМПЕКСМАШ.
Руслан Лебедка захоплювався велосипедним спортом. Був членом велоклубу «Там де ми». Брав участь у змаганнях, виборював призові місця.
У травні 2023 року він став на захист України. Служив розвідником взводу розвідки спеціального призначення військової частини Національної Гвардії України.
Воював на одному з найгарячіших напрямків - Запорізькому.
За сумлінне виконання службових обов’язків відзначений Грамотою командира 10-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Солдат Руслан Лебедка загинув 08 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області під час мінометного обстрілу при виконанні завдань із забезпечення оборони України.
Більше року він вважався зниклим безвісти. Рідні сподівались побачити його серед живих. Але дива не сталось. ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.
Йому було 36 років…
Руслан понад усе любив життя, був світлою, життєрадісною, і дуже творчою людиною. Мав «золоті руки». Він робив надзвичайно гарні вироби з використанням бісеру та дерева і любив їх дарувати.
Руслан Лебедка був чудовим другом, колегою, люблячим, турботливим сином, братом, дядьком, хрещеним батьком, кохав і мав плани одружитись. Мріяв створити родину, мати дітей. На жаль цього не сталось…
У воїна залишились мама, сестра, племінники, похресник, кохана дівчина.
Ярослав Дубров народився 16 листопада 1982 року у Кропивницькому. Навчався в Балашівській гімназії – колишній загальноосвітній школі № 23. З дитинства Ярослав був розумним і кмітливим хлопчиною, гарно навчався, займався в танцювальному колективі, ходив на спортивні секції.
У 2002 році закінчив Компаніївський технікум ветеринарної медицини та отримав професію «фельдшера ветеринарної медицини».
Свою трудову діяльність Ярослав Дубров пов`язав із виготовленням меблів. Був гарним майстром, професіоналом, привив любов до цієї справи і своєму синові.
Із початком повномасштабного вторгнення росії на територію України, 24 лютого 2022 року, не вагаючись пішов до військомату та приєднався до лав територіальної оборони.
Від серпня 2023 року набував військових навичок у лавах Збройних Сил України на посаді «стрільця». Брав участь у захисті Дніпропетровської, Херсонської, Запорізької областей. Мав статус ветерана війни - учасника бойових дій. Від квітня 2024 року служив на посаді бойового медика стрілецького взводу.
Молодший сержант Ярослав Дубров загинув 06 жовтня 2024 року зупиняючи російських агресорів поблизу населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області під час мінометного обстрілу.
Більше трьох місяців він вважався зниклим безвісти. Це був час віри, надії та сподівань для рідних і близьких Ярослава Анатолійовича.
Йому назавжди буде 41 рік.
Надійний друг і побратим. Ярослав Дубров був різносторонньою, життєрадісною, доброю і щирою людиною, любив тварин, опікувався ними, був завзятим рибалкою, мав багато друзів та нікому ніколи не відмовляв у допомозі.
У невимовній скорботі, без рідної людини залишились 14-річний син, дружина, мама, тато захисника, дві сестри.
Нехай у наших серцях палає свічка пам’яті, а розмірений бій метронома відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю.
Обидвоє Героїв, пожертвували заради України найціннішим і залишили незгасне світло в нашій пам'яті. Їхня воїнська звитяга слугуватиме наступним поколінням символом звитяги та мужності, що наповнює серця щирим патріотизмом і рішучістю захищати Батьківщину від будь-яких загроз.
Нехай світла пам'ять про усіх полеглих залишається з нами, допомагаючи подолати будь-які труднощі на шляху до Переможного миру та свободи.
Схилимо голови і вшануймо пам'ять наших Героїв-захисників хвилиною мовчання.!
Слава Україні! Героям Слава!
