Доземний уклін і вічна пам’ять: кропивничани провели у засвіти земляків - Героїв
Сьогодні, 28 травня, кропивничани прийшли провести в останню путь українських Лицарів честі й духу, Воїнів-захисників, які віддали життя за Україну, за кожного з нас: молодшого сержанта Сергія Маркова, солдатів Олександра Бабіна та Костянтина Максимова, матроса Віталія Волошина.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Сергій Марков народився 01 березня 1971 року в селі Майське Джанкойського району в Криму. У 1977 році родина переїхала до Донецької області. У 1989 році Сергій Марков був призваний на строкову службу до армії. Служив зв’язківцем у миротворчих військах. У мирний час працював на підприємствах «Недра Донбассу» та «Славдорстрой». Колеги поважали його за чесність, працьовитість і людяність. Він ніколи не шукав легких шляхів, завжди сумлінно виконував свою роботу.
На початку повномасштабного вторгнення Сергій Марков добровільно доєднався до Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду водія відділення охорони військової частини. Воював на найгарячиших напрямках бойового зіткнення - Донецькому, Харківському, Запорізькому, у Сумській області. За мужність і самовіддану службу Сергій Марков був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та медаллю «Ветерана війни, учасника бойових дій»
Серце воїна зупинилося 15 травня 2026 під час проходження лікування в Сумській районній лікарні. Йому було 55 років.
Найбільшою цінністю у житті Сергія Михайловича завжди залишалася родина. Він безмежно любив своїх дітей і онуків, жив їхніми радощами, переживав за них навіть перебуваючи на фронті. У кожній телефонній розмові, у кожному слові відчувалася його турбота, любов і батьківське тепло.
Олександр Бабін народився 05 квітня 1978 року в Кропивницькому. Освіту здобув в Ліцеї «Академічний». Розпочав трудову діяльність на різних будівельних майданчиках міста та області.
Коли для України настали важкі часи, Олександр Бабін не зміг залишитися осторонь. У березні 2023 року він добровільно став на захист Батьківщини, усвідомлюючи всю небезпеку та відповідальність військової служби.
Був зарахований на посаду стрільця-санітара штурмового взводу. На фронті Олександр Бабін проявив себе мужнім, витривалим і відданим воїном. Він не лише виконував бойові завдання, а й рятував життя побратимів, допомагаючи пораненим у найважчі хвилини.
Свій останній бій солдат Олександр Бабін прийняв 15 липня 2023 року, зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Йому було 45 років…
Костянтин Максимов народився 03 квітня 1972 року в Запоріжжі. Із дитинства захоплювався спортом. Спочатку займався плаванням, а згодом присвятив себе боксу, який навчив його дисципліни, витримки та вмінню ніколи не здаватися перед труднощами. Спорт став для нього не лише захопленням, а й справжньою школою сили духу. Здобув професію автослюсаря, однак більшу частину життя працював водієм. Він щиро любив дорогу, техніку та свою справу.
На початку повномасштабного вторгнення Костянтин Максимов добровільно доєднався до Збройних сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду номера обслуги противотанкового взводу.
Солдат Костянтин Максимов загинув смертю Героя 03 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Лиман Куп’янського району Харківської області
Йому було 51 рік…
Саме з того часу Костянтин Олександрович вважався безвісті зниклим. Довгі місяці рідні жили надією, чекали звістки, сподівалися на повернення. Та на жаль, війна залишає болючі рани, які неможливо загоїти, експертиза ДНК підтвердила загибель воїна
Віталій Волошин народився в селі Шевченкове, Кіровоградської області. Освіту здобув в Миколаєві. У мирному житті працював вантажником, охоронцем, водієм. Він ніколи не боявся праці, був відповідальним, чесним і надійним чоловіком. Із 2001 року Віталій Волошин присвятив себе місіонерській діяльності. Часто бував у будинках-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, даруючи їм увагу, тепло і турботу.
Коли Україна опинилася у вогні війни, Віталій не залишився осторонь. Із березня 2022 року по квітень 2023 року проходив службу військовим водієм поблизу селища Покровське Дніпропетровської області. За час служби проявив себе як відважний, здібний, чуйний та відповідальний військовослужбовець.
У грудні 2024 року був вдруге призваний на військову службу. Служив матросом, стрільцем-помічником гранатометника у складі 36-ї бригади морської піхоти. Був старшим групи, користувався повагою серед побратимів та завжди залишався прикладом мужності й витримки.
20 лютого 2025 року Віталій Волошин героїчно загинув в бою разом з групою захисників під час виконання бойового завдання на Курському напрямку поблизу населеного пункту Свердліково рф. Він віддав своє життя за Україну, за мирне майбутнє свого народу, залишившись до останнього вірним військовій присязі та своїм переконанням. Йому було 43 роки…
Для рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав, Віталій назавжди залишиться доброю, щирою, світлою людиною.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
