Понад усе вони любили Україну: у Кропивницькому віддали останню шану загиблим Героям – землякам
Громада Кропивницького, як і вся Україна, платить найвищу ціну у боротьбі за свободу і незалежність свого народу. Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України.
Сьогодні, 13 листопада, кропивничани віддали останню земну шану землякам – Героям: солдатам Олегу Лодатку та Василю Каприці.
Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.
Олег Лодатко народився 22 серпня 1969 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 9. Згодом здобув фах електрика в місцевому професійно-технічному училищі. Одружився. Пройшов військову строкову службу.
Все життя Олег Лодатко присвятив родині, яка була для нього справжнім осередком любові, спокою та натхнення: дружина, двоє дітей, спільні плани та багато років підприємницької діяльності у сфері торгівлі у місті та області. Його знали як людину чесну, працьовиту та відповідальну — того, на кого завжди можна покластися.
Трагічний для родини 2021 рік став переломним — Олег Лодатко втратив дружину. Та зібравши сили він продовжив життя: пішов працювати на завод «Три Стар», де сумлінно трудився до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Коли ворог прийшов на українську землю, Олег Лодатко не залишився осторонь. Вірний обов’язку і рідній країні, він став на її захист у травні 2023 року. Служив на посаді водія кулеметного взводу 2-ї, воював на Донецькому напрямку. Мав статус учасника бойових дій.
У запеклих боях за місто Часів-Яр Олег Лодатко був поранений, однак, не думаючи про себе, врятував побратима. Після лікування він знову повернувся до свого підрозділу.
06 липня 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Нью-Йорк Донецької області, зв’язок із Олегом Лодатком обірвався. Відтоді його вважали зниклим безвісти. Для родини почався довгий і болісний період очікування, що тривав п’ятнадцять місяців — місяців надії, віри та невимовного болю.
У жовтні 2025 року, після проведення ДНК-експертизи, було офіційно підтверджено загибель воїна. Йому було 54 роки…
Олег Лодатко — це приклад справжнього чоловіка: мужнього, врівноваженого, доброго і світлого. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди підтримував тих, хто поруч, і вірив у добро. Після себе він залишив світлу пам’ять, щиру любов рідних і глибоку вдячність усіх, хто його знав.
У Олега Лодатка залишилися донька, син, брат та троє онуків — найдорожчі, заради кого він жив і працював, заради кого боронив Україну.
Василь Каприця народився 04 серпня 1971 року в селі Миколаївка Олександрівського району Кіровоградської області. Коли він був ще дитиною, родина переїхала до Кропивницького. Навчався Василь у загальноосвітній школі № 21, після чого здобув робітничі професії у професійно-технічному училищі № 8. Працював водієм при Штабі цивільної оборони Кіровоградської області.
Військову строкову службу пройшов у Німеччині. Після повернення до рідного міста знову став до праці у Штабі. А згодом працював на різних посадах підприємств Кропивницького, де його цінували за працьовитість та доброзичливість.
Із 2016 року Василь Каприця пов’язав свою трудову діяльність з Центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Кіровоградської області, працюючи у відділі автогосподарства. На цій посаді він неодноразово доводив свою надійність, уважність до людей і відповідальне ставлення до роботи. У вільний час любив рибалити, знаходячи спокій у тиші природи. Завжди відгукувався на прохання про допомогу, особливо підтримував родини військових, які потребували турботи й людського тепла.
У червні 2023 року Василь Каприця приєднався до Збройних Сил України, ставши на захист рідної землі. Служив водієм механізованого взводу 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Воїн виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, мав статус учасника бойових дій.
Солдат Василь Каприця загинув 12 серпня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Берхівка Донецької області. З того часу вважався зниклим безвісти. Для родини це були тяжкі дні й місяці невідомості — пошуки, спроби дізнатися бодай щось, надія побачити його серед живих. Два роки і два місяці минули у чеканні, сповненому віри й болю. У жовтні 2025 року результати ДНК-експертизи підтвердили загибель солдата. Йому було 52 роки…
Василь Каприця був людиною щирого серця й доброго характеру. Справедливий, відповідальний чоловік, який понад усе любив свою сім’ю, цінував людяність і чесність.
Без нього залишилися мама, дружина, троє дітей, сестра та брат — рідні, для яких він був надійною опорою, захистом і гордістю. Пам'ять про нього житиме у їхніх серцях — як тихе світло, що не згасає з роками, як любов, яка долає час і відстань.
Наші захисники і захисниці – мов янголи-охоронці. Вони завжди залишаються поруч — у наших серцях, у наших спогадах, у кожному дні. Вони дарують світло віри, силу духу та приклад безмежної любові до своєї землі.
І доки живе вдячність Героям у наших серцях — житиме Україна.
Схилимо голови й вшануємо пам’ять наших Захисників хвилиною мовчання.
Слава їм! Вічна і світла шана!
