Були вірні присязі до останнього подиху: у Кропивницькому попрощалися з Героями-захисниками
Кропивницький знову у жалобі: сьогодні, 10 червня, містяни попрощалися з Героями, які віддали свої життя за свободу і незалежність рідної землі – солдатами Ростиславом Літовкіним та Олександром Бескідом.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Ростислав Літовкін народився 19 листопада 1996 року у Кропивницькому. До четвертого класу навчався у загальноосвітній школі №8. Згодом родина переїхала до Херсона, де він завершив середню освіту. Після школи Ростислав розпочав трудовий шлях у піцерії – ця справа припала йому до душі, адже він любив працювати з людьми та цінував командну атмосферу.
У пошуках нових можливостей Ростислав переїхав до Харкова. Там він жив разом із бабусею та молодшим братом, для яких став надійною опорою, підтримкою й справжньою родинною опікою.
Деякий час працював піцейолою, а згодом – на продуктовому складі. Він не боявся праці, був відповідальним і старанним.
Улітку 2022 року ворожа ракета влучила в один із під’їздів житлового будинку, де мешкав Ростислав із рідними. Цей трагічний момент змусив родину прийняти важке, але необхідне рішення – залишити Харків. Оселившись у Кропивницькому, він швидко адаптувався: влаштувався на роботу. Працював на складі одного з продуктових магазинів міста.
У грудні 2024 року Ростислав приєднався до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання. Служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади розвідником – сапером взводу інженерної розвідки. Воював на Донецькому напрямку. Мав статус учасника бойових дій.
Солдат Ростислав Літовкін загинув 30 травня 2025 року біля населеного пункту Зелений Кут Волноваського району Донецької області під час виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні військової агресії російської федерації проти України. Йому було лише 28 років…
Ростислав був щирою людиною з відкритим серцем, завжди готовий простягнути руку допомоги тим, хто її потребував. У його серці завжди знаходилось місце для родини, для друзів, для кожного, хто був поруч.
Доброзичливий, з чудовим почуттям гумору, товариський і світлий – він легко знаходив спільну мову з людьми й залишав по собі теплі спогади. Ростислав мав багато мрій і планів на майбутнє, які, на жаль, не судилося втілити…
Без рідної людини залишились мама, тато – який сьогодні теж захищає Україну, брат, сестра, тьотя та дві бабусі.
Олександр Бескід народився 06 вересня 1972 року в місті Жовті Води Дніпропетровської області. Згодом разом із мамою та сестрою переїхав до селища Смоліне, що на Кіровоградщині. Саме там пройшли його дитячі та шкільні роки. Навчався у місцевій загальноосвітній школі.
Після закінчення школи вступив до Маловисківського професійно-технічного училища, де опанував фах зварювальника. Саме в цьому навчальному закладі він зустрів свою майбутню дружину. То була не просто випадкова зустріч – це була доля. Вона стала початком спільного шляху, що тривав 35 щасливих років у шлюбі.
Здобувши освіту, Олександр за направленням розпочав трудову діяльність у Кіровоградському будівельно-монтажному управлінні №5, де пропрацював 12 років. Уся його трудова біографія була нерозривно пов’язана з будівельною галуззю. Завдяки його майстерності та невтомній праці було зведено чимало об'єктів, серед яких і відома лікарня "Ацинус". За свою роботу Олександр Бескід здобув численні подяки та нагороди. Його поважали за людяність, високий професіоналізм та відданість своїй справі.
У липні 2024 року Олександр Бескід став до лав Збройних Сил України. Після навчання служив на посаді старшого стрільця – оператора стрілецького відділення. Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
Солдат Олександр Бескід загинув 10 вересня 2024 року зупиняючи російських агресорів в районі населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.
Відтоді він вважався зниклим безвісти. Родина жила надією, чекала кожного дня, вірила в диво, сподівалась на найкраще... Але безжальна правда підтвердилась – результати ДНК-експертизи засвідчили загибель воїна. Йому 52 роки…
Олександр Бескід був людиною працьовитою, спокійною, щирою та відкритою. Його поважали за чесність, цінували як доброго друга, на якого завжди можна було покластися. Але найбільшим його багатством була родина. Він жив нею, піклувався, захищав і надихав. Для своїх близьких він був справжньою опорою – люблячим чоловіком, турботливим братом, чудовим батьком і найкращим дідусем.
У воїна залишилися дружина, троє дітей – дві доньки й син, п’ятеро внуків та сестра.
Доземний уклін нашим захисникам і захисницям!
Вічна пам'ять Героям нашого часу!
