У Кропивницькому віддали останню земну шану землякам-Героям, захисникам України
Сьогодні, 14 жовтня, на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища кропивничани провели в засвіти Героїв-захисників, які загинули, захищаючи Україну від російських агресорів.
Солдати Богдан Дзюба, Євгеній Шумілов, Андрій Вдовіченко та молодший сержант Олексій Распутін залишилися вірними присязі народу України до останніх хвилин життя. Були там, де найгарячіше, не ховалися за чужими спинами, знищували російську нечисть і гнали її з рідної землі.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Богдан Дзюба народився 12 березня 1991 року у Кропивницькому. Сім'я рано залишилася без батька, який трагічно загинув під час робочого процесу на будівництві, коли його діткам - трійняткам було п'ять років. Попри труднощі, Богдан ріс добрим, відповідальним і надзвичайно життєлюбним хлопцем.
Навчався у загальноосвітній школі № 4, де з дитинства захопився спортом. Особливою пристрастю для нього став футбол. Богдан тренувався у спортивному клубі «Зірка», брав участь у міських і районних змаганнях, проявляв себе як наполегливий, технічний і натхненний гравець. Його командний дух, працелюбність і щире захоплення грою викликали повагу однолітків і тренерів.
Після школи Богдан здобув професію плиточника-лицювальника у професійно-технічному училищі № 8. Деякий час працював за кордоном, але завжди прагнув повернутися додому.
Із початком повномасштабного вторгнення російських агресорів Богдан Дзюба не залишився осторонь. У травні 2022 року він добровільно став до лав захисників України у складі територіальної оборони міста Києва. Згодом воював на різних напрямках фронту — у Бахмуті, звільняв Ізюм Харківської області, тривалий час перебував у Куп’янському районі. Служив оператором комплексу радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами. Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій. Побратими згадують Богдана як мудрого, врівноваженого та мужнього воїна, який завжди підтримував інших і ніколи не втрачав віри.
Солдат Богдан Дзюба загинув 05 жовтня 2025 року у боях за Україну поблизу населеного пункту Благодатівка Куп’янського району Харківської області. Йому було 34 роки…
Богдан був людиною скромною, щирою й відповідальною. Людиною слова і діла. Ніколи не відвертався від чужого болю, першим простягав руку допомоги тим, хто її потребував.
Із вісімнадцяти років Богдан самостійно заробляв на життя. Він умів працювати, не боявся труднощів, і все, що мав, ділив із родиною. Був надійною опорою для близьких — дбав про маму, бабусю, сестер. Особливою була його турбота про племінника. Для хлопчика Богдан був не лише дядьком — він став прикладом мужності, доброти й справедливості, справжнім героєм, на якого хотілося рівнятися.
Для своєї родини, друзів і побратимів Богдан назавжди залишиться людиною великого серця, спортсменом із вогнем у душі та воїном, який без вагань віддав життя за свободу України.
Євгеній Шумілов народився 07 травня 1988 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 1. Із ранніх років виявляв схильність до техніки, сильно любив машини.
Після закінчення школи Євгеній продовжив освіту в Обласному комунальному навчально-курсовому комбінаті «Аграрник», здобув фах водія та слюсаря сільськогосподарських машин.
Його трудовий шлях тісно пов’язаний із підприємством «Кіровоградський облавтодор», філією «Кіровоградська дорожньо-експлуатаційна дільниця», де Євгеній пропрацював 15 років, здобувши повагу колег як надійний і відповідальний працівник.
Від перших днів повномасштабного вторгнення, вже у березні 2022 року, Євген без вагань став до лав територіальної оборони. Пройшов базову військову підготовку, служив водієм у 121-й окремій бригаді територіальної оборони. Віддано виконував бойові завдання. За сумлінну службу був відзначений медаллю «За оборону рідної держави» та іншими відомчими нагородами. Мав статус ветерана війни — учасника бойових дій.
У вересні 2025 року Євгеній продовжив службу в лавах Національної гвардії України. Обіймав посаду старшого кулеметника бронеавтомобіля.
Солдат Євгеній Шумілов загинув 02 жовтня 2025 року, під час виконання бойового завдання північніше населеного пункту Удачне Покровського району Донецької області, внаслідок удару ворожого дрону. Йому назавжди залишиться 37 років…
Євгеній був людиною великої душі — щирою, доброзичливою, відвертою у словах і вчинках, майстром на всі руки — умів полагодити будь-яку техніку, допомогти ближньому словом і ділом. Побратими, друзі цінували його за надійність, майстерність і відданість.
Для своєї родини Євгеній Шумілов був опорою. Він жив серцем, у якому завжди були його діти. Усе, що він робив, кожне рішення, кожен крок — усе було спрямоване на те, щоб вони мали краще життя, щоб пишалися своїм батьком, щоб над їхніми головами було мирне небо.
У воїна залишились донька 10 років, маленький синочок, якому 2 рочки, дружина, мама та старший брат.
Олексій Распутін народився 28 серпня 1988 року у Кропивницькому. Змалечку був щирим, доброзичливим і надзвичайно чуйним хлопцем. Допомагав мамі вирощувати квіти, цікавився комп’ютерною технікою.
Олексій закінчив загальноосвітню школу № 35. Спеціальність токаря-фрезерувальника здобув в одному з професійно-технічних училищ міста. Свою трудову діяльність пов’язав з будівельною галуззю, де його завжди цінували за надійність, сумлінність і вміння робити все якісно, «на совість».
Із початком антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей Олексій Распутін пішов добровольцем захищати Україну. Неодноразово отримував осколкові поранення, проте після лікування щоразу повертався до свого підрозділу, до побратимів, бо вважав, що його місце — там, де триває боротьба за свободу України. Служив гранатометником і стрільцем.
Його бойовий шлях позначений численними нагородами: відзнакою президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою начальника Генерального Штабу Збройних сил України - нагрудним знаком «Учасник АТО», медаллю «Захиснику Вітчизни», відзнакою «Срібний тризуб», пам’ятним знаком 43-ї окремої мотопіхотної бригади, іншими відомчими нагородами. Мав статус ветерана війни учасника бойових дій.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Олексій знову не залишився осторонь. У березні 2022 року без вагань добровільно став до лав оборонців України. Служив на посаді номера обслуги І-го гранатометного відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти. Воював з побратимами на найгарячіших напрямах бойового зіткнення. В селищі Новотошківка Луганської області отримав осколкові поранення.
Серце молодшого сержанта Олексія Распутіна зупинилось 06 жовтня 2025 року. Йому назавжди буде 37 років…
Олексій був не лише хоробрим бійцем, а й людиною великої душевної щедрості, мав лагідне, добре серце. Любив тварин, особливо кошенят, ніколи не проходив повз чужий біль.
З трепетом ставився до дитячих малюнків, які надсилали на фронт — кожен із них зберігав, як оберіг, як нагадування, заради кого і за що воює. Його вирізняли чесність, людяність і небайдужість.
У воїна залишилися мама й сестра — найрідніші люди, для яких він був підтримкою і надією. Пам’ять про Олексія буде в серцях рідних і земляків як спогад про добру, щиру і відважну людину.
Андрій Вдовіченко народився 19 січня 1975 року в Кропивницькому. Із дитинства вирізнявся допитливістю і спокійною вдачею. Навчався у загальноосвітній школі №13, де проявив особливий інтерес до точних наук, радіотехніки та електроніки.
Після школи Андрій здобув вищу освіту за спеціальністю інженер-програміст в нині Центральноукраїнському національному технічному університеті.
Деякий час працював на місцевій радіостанції «АБ-радіо 104.2 FM», де виявив не лише технічні здібності, а й організованість, відповідальність і вміння спілкуватися з людьми.
Згодом він цілковито присвятив себе роботі з комп’ютерами — лагодив техніку, допомагав знайомим і колегам, завжди відгукувався на прохання, ніколи не залишався осторонь, коли потрібна була допомога.
У квітні 2023 року Андрій Вдовіченко став до лав Збройних Сил України, пройшов навчання з військової підготовки та став стрільцем-санітаром 42-го окремого мотопіхотного батальйону. Виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків — Бахмутському.
Солдат Андрій Вдовіченко загинув 20 травня 2023 року в районі населеного пункту Берхівка Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Більш як два роки рідні не втрачали надії, зверталися до різних інстанцій, чекали бодай звістки. І лише у вересні 2025 року, за результатами ДНК-експертизи, було остаточно підтверджено загибель воїна.
Йому було 48 років…
У мирному житті Андрій Вдовіченко був врівноваженим і спокійним. Він не любив гучних слів, але завжди робив добрі справи з відкритим серцем.
Без рідної людини залишились мама і сестра захисника. У їхніх серцях, у серцях усіх, хто знав Андрія, він назавжди залишиться людиною чесною, відкритою, яка жила по совісті, цінувала життя та вірила в добро.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
