У Кропивницькому віддали останню земну шану загиблим землякам – Героям
Сьогодні, 21 жовтня, у Кропивницькій громаді знову скорботний день. На Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища містяни провели у засвіти Воїнів-захисників, які на щиті повернулися з бою – солдата Павла Іщенка, молодшого сержанта Ігоря Фоменка, солдата Олексія Левенця, солдата Віктора Бринзу, солдата Сергія Попова, солдата Василя Заболотного.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Павло Іщенко народився 06 травня 1991 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 1. В подальшому став випускником факультету фізичного виховання нині Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка.
Спортивний шлях Павла був сповнений наполегливості, щоденної праці та перемог. Він належав до когорти найсильніших чоловіків України. Свою кар’єру розпочав із паверліфтингу, де здобув титули чемпіона світу та Європи. Згодом перейшов у богатирське багатоборство, увійшов до складу національної збірної України, став чотириразовим чемпіоном та багаторазовим рекордсменом нашої країни.
Змагальну діяльність Павло Іщенко поєднував із тренерською роботою — щиро ділився досвідом, надихав власним прикладом. Його учні ставали чемпіонами України та світу, а сам Павло заслужено здобув звання найкращого тренера 2022–2023 років з богатирського багатоборства.
Як справжній чоловік і патріот, Павло Іщенко добровільно пішов захищати країну. Служив у лавах Національної Гвардії України. Був номером обслуги протитанкового відділення батальйону спеціального призначення, воював на Донецькому напрямку.
Солдат Павло Іщенко з позивним Тренер загинув 07 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бересток Краматорського району Донецької області.
Павло був не просто захисником – він був чудовим сином, братом, надійним другом, неймовірним люблячим «дядьком» для своїх двох племінників, наставником і натхненником для багатьох. Його серце було сповнене любові — безмежної і справжньої. Він оберігав свою родину, щиро любив тварин, ніколи не проходив повз чужий біль чи беззахисність.
Павло завжди був прикладом сили духу і мужності, надихав друзів, виховував молодших, був лідером серед колег — спортсменів і завжди залишався людяним навіть у найскладніших ситуаціях.
Тепер його ім’я - серед героїв, чия мужність іде у вічність!
Ігор Фоменко народився 18 жовтня 1992 року в Кропивницькому. Навчався у Ліцеї «Науковий». Закінчив Центральноукраїнське вище професійне училище імені Миколи Федоровського, де здобув спеціальність слюсаря-електрозварювальника.
Після завершення навчання був призваний на строкову військову службу, обіймав посаду водія-машиніста. Із 2012 року Ігор продовжив службу за контрактом. Його професійність, витримка та почуття обов’язку викликали повагу як у командирів, так і у побратимів.
З початком антитерористичної операції на сході України Ігор Фоменко без вагань повернувся до строю. Брав участь в бойових діях у складі підрозділів Збройних Сил України, виконуючи завдання із захисту територіальної цілісності країни в Донецькій та Луганській областях.
Після повномасштабного вторгнення, у 2022 році Ігор добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив водієм автомобільного відділення загону спеціальних операцій.
Під час виконання бойових завдань на Запорізькому, Авдіївському та Покровському напрямках Ігор Фоменко неодноразово проявляв героїзм, відвагу й високий професіоналізм. Завдяки його рішучим і злагодженим діям було врятовано життя багатьох побратимів. За особисту хоробрість і вірність присязі нагороджений державними нагородами «За участь в антитерористичній операції», «За оборону України», орденом «За мужність та відвагу», мав статус ветерана війни - учасника бойових дій.
Молодший сержант Ігор Фоменко загинув 15 жовтня 2025 року в районі населеного пункту Гришине Донецької області, під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини від збройної агресії російської федерації.
Своєю мужністю, самовідданістю та незламним духом він здобув глибоку повагу побратимів. Його вирізняли спокій, врівноваженість, почуття гумору та вміння підтримати інших навіть у найважчі хвилини. Ігор назавжди залишиться у пам’яті побратимів як відважний боєць, а для рідних — люблячий син, брат і друг, який жив із вірою у Перемогу, у справедливість, і в Україну.
Олексій Левенець народився 31 липня 1979 року в селищі міського типу Високопілля Херсонської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі.
Після закінчення закладу, прагнучи самостійності й нових можливостей він переїхав до міста Донецька. Там розпочав свій трудовий шлях, працював на різних підприємствах, здобуваючи життєвий досвід і повагу серед колег.
У роботі був сумлінним, наполегливим і чесним, завжди виконував свої обов’язки з повною віддачею.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, в 2022 році, Олексій був змушений залишити свій дім у Донецьку. Доля привела його до Кропивницького. Незважаючи на всі труднощі, він активно працював на місцевих підприємствах, прагнучи бути корисним своїй країні у тилу.
У 2025 році Олексій Левенець вступив до лав Збройних Сил України. Проходив навчання з індивідуальної підготовки у військовій частині, де проявив себе як відданий, дисциплінований воїн.
16 жовтня 2025 року життя солдата Олексія Левенця обірвалося під час виконання обов’язків військової служби. Він до останнього залишався вірним своєму обов’язку — захищати рідну землю.
Олексій Левенець був людиною з великим серцем — доброзичливим, щирим, справедливим. Його знали як надійного друга, турботливого сина та вірного товариша. Він умів знаходити правильні слова підтримки, був прикладом людяності та чесності. Ніколи не залишався байдужим до чужого горя, завжди знаходив спосіб допомогти — словом чи ділом.
Ті, кому пощастило знати Олексія Петровича, зберігатимуть про нього найтепліші спогади як про гарну й щиру людину.
Віктор Бринза народився 29 липня 2001 року у Кропивницькому. Навчався у Ліцеї «Науковий». Закінчив Криворізький будівельний фаховий коледж за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Віктор захоплювався комп’ютерною технікою, мав технічний склад розуму та прагнув розвиватися у сфері сучасних технологій.
У червні 2020 року був призваний на строкову військову службу. За зразкове виконання військового обов’язку, бездоганну сумлінну службу був відзначений командуванням частини.
Від першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Віктор Бринза став на захист України. Після проходження навчання служив стрільцем – помічником гранатометника механізованого відділення 28-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на різних напрямках бойового зіткнення, мужньо боронив Батьківщину.
Солдат Віктор Бринза загинув 11 березня 2023 року в районі населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області, здійснюючи заходи з національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України.
Тривалий час вважався зниклим безвісти. Рідні невтомно шукали, молилися та вірили у диво… але експертиза ДНК підтвердила загибель воїна.
Віктор був мужньою і водночас доброю, відкритою людиною - щирою у слові, справедливою у вчинках, світлою у серці.
Сергій Попов народився 26 жовтня 1969 року в Кропивницькому. Навчався, працював, мріяв. Від початку повномасштабного вторгнення Сергій Попов став до лав захисників України. Служив стрільцем — номером обслуги механізованого відділення 21-ї механізованої бригади. Виконував бойові завдання на Сумському напрямку.
Серце солдата Сергія Попова зупинилось 08 жовтня 2025 року в районі населеного пункту Миропілля Сумської області. Він був ветераном війни - учасником бойових дій, залишався відданим присязі та своєму обов’язку.
Скромний, працьовитий, напрочуд добрий. Пам'ять про нього житиме серед побратимів, сусідів, у вдячності земляків, у спільній пам’яті українців, які знають ціну миру й свободи.
Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто боронив Україну.
Василь Заболотний народився 24 вересня 1992 року в Миколаєві. Змалечку був спокійним, доброзичливим і працьовитим хлопцем. Любив техніку, мав схильність до механіки, тож після закінчення школи вступив до професійного ліцею міста Миколаєва, де здобув фах автослюсаря.
Після навчання працював за спеціальністю — на станції технічного обслуговування автомобілів. Роботу свою любив, виконував сумлінно й відповідально, завжди допомагав колегам, охоче ділився досвідом.
У лютому 2025 року Василь Заболотний приєднався до лав Збройних сил України та був направлений до навчального центру, де проходив підготовку та опановував військову справу.
Солдат Василь Заболотний загинув 16 жовтня 2025 року під час виконання обов’язків військової служби.
Василь Заболотний був доброю, щирою і чутливою людиною, яка завжди відгукувалася на прохання про допомогу. Його серце було сповнене тепла й людяності, він цінував дружбу, простоту і чесність. Для рідних та друзів він назавжди залишиться світлою людиною — надійною і доброю.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
