Та в Бога вже його душа: кропивничани попрощалися з Героєм-захисником Анатолієм Кучеренком
Кропивницький знову у жалобі. Сьогодні, 26 серпня, містяни провели в останню путь Героя, який стояв на захисті свободи і незалежності рідної землі — солдата Анатолія Кучеренка. Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Анатолій Кучеренко народився 02 квітня 1992 року у Кропивницькому. Навчався в Лелеківській гімназії. Після закінчення школи одразу пішов працювати. Не боявся труднощів і завжди прагнув більше – самостійно пізнавав різні професії, набирався досвіду, розвивався у різних напрямках. Його цікавило все нове: він швидко навчався, шукав себе, вмів поєднувати працю з постійним саморозвитком. У будь-якій справі залишав частинку своєї душі, а люди поруч цінували його працьовитість, щирість і доброту.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Анатолій Кучеренко, як і мільйони українців, не залишився осторонь. Попри усі труднощі, продовжував працювати, допомагати рідним, але в душі носив переконання: настане день, коли він стане до лав захисників.
У вересні 2024 року його мобілізували до Збройних Сил України. Пройшовши навчання, швидко опановував військову справу і був зарахований на посаду стрільця-помічника гранатометника. Його побратими згадують, що він був людиною відповідальною, спокійною, здатною в найважчі хвилини знайти слова підтримки й підбадьорити інших. Анатолій Кучеренко ніколи не шукав легких шляхів, умів працювати до останнього і завжди ставив інтереси інших вище за власні.
Серце воїна зупинилося 04 листопада 2024 року в запеклих боях під час виконання бойового завдання захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України в населеному пункті Вовченка Донецької області. Саме з того часу він вважався безвісті зниклим. Для родини це були дні нескінченного болю й чекання: мати, близькі – усі жили надією на диво. Вони шукали його, молилися, не припиняли надіятися, що він повернеться живим. Родина продовжувала вірити, подавати запити, зверталася до різних волонтерських організацій, але дива не сталося. На жаль, експертиза ДНК підтвердила загибель воїна.
Йому було 33 роки…
У скорботі залишилися мати та тітка. Для них Анатолій був добрим, щирим, гарним сином і племінником, який завжди дарував тепло і турботу. Його усмішка піднімала настрій, а слова підтримки залишали слід у серцях близьких. Вони пам’ятатимуть його як людину з великим серцем, чесну і справедливу, яка назавжди залишиться в їхніх думках і молитвах.
Доземний уклін нашим захисникам і захисницям!
Вічна пам'ять Героям нашого часу!
