Стали до лав Небесного війська: у Кропивницькому попрощалися із загиблими Захисниками
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Кропивницький знову прощається із загиблими Захисниками. Сьогодні, 23 вересня, на Алею почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища провести у засвіти майора поліції Руслана Ковбасюка і солдата Сергія Стріхарчука прийшли рідні, друзі, земляки, бойові побратими.
Руслан Ковбасюк народився 12 червня 1994 року в Олександрії Кіровоградської області. Навчався в Олександрійському колегіумі, захоплювався футболом. Деякий час займався у спортивному класі. Спорт виховав у ньому риси, які залишалися з ним усе життя: командний дух, витримку, силу характеру та прагнення завжди йти вперед.
Прагнучи до знань і розвитку, Руслан здобув педагогічну освіту, закінчивши Педагогічний коледж імені Сухомлинського за спеціальністю «вчитель фізичного виховання». Проте на цьому не зупинився. Вищу освіту він отримав у Дніпровському університеті, а у 2025 році закінчив магістратуру Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, обравши напрям «Правоохоронна діяльність».
Майже десять років свого життя Руслан Ковбасюк присвятив службі в правоохоронних органах. Його шлях розпочався у підрозділі патрульної служби Дніпропетровської області, згодом він служив у патрульній поліції Дніпропетровщини.
У 2022 році він долучився до лав Корпусу оперативно-раптової дії (КОРД) Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області. Його рішучість, принциповість і готовність завжди бути там, де найважче, зробили його прикладом для колег і побратимів.
Від першого дня повномасштабного вторгнення Руслан Ковбасюк не залишився осторонь. Він став на захист країни від російської агресії, виконавши свій обов’язок не лише як поліцейський, а й як воїн, патріот, громадянин. Разом із побратимами ніс службу на найгарячіших ділянках фронту — Донецькому, Харківському, Запорізькому напрямках.
У боях за Україну захисник отримав поранення. Проте після лікування, не вагаючись, знову повернувся у стрій. Він опанував нову, надзвичайно важливу військову спеціалізацію — став пілотом FPV-дронів. Своєю відвагою, майстерністю і знанням справи він рятував життя побратимів і завдавав відчутних ударів ворогові.
За значний внесок у захист суверенітету та територіальної цілісності України Руслан Ковбасюк був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України». Мав статус ветерана війни — учасника бойових дій.
Життя майора поліції Руслана Ковбасюка обірвалося 19 вересня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу у місті Костянтинівка Краматорського району Донецької області під час виконання бойового завдання із оборони України. Йому було лише 31 рік…
Руслан Ковбасюк назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів і побратимів як мужня, чесна і світла людина, відданий син своєї землі, який щиро любив життя і мріяв про мир. Його життєрадісність, гарна посмішка і тонке почуття гумору завжди створювали атмосферу тепла і довіри, дарували надію навіть у найважчі моменти. Руслан постійно займався спортом, адже розумів: його служба і професія потребують гарної фізичної форми. Водночас він находив час для книжок, бо цінував знання і прагнув духовного розвитку.
Цілеспрямований і справедливий, вимогливий до себе й до інших, Руслан Ковбасюк завжди залишався вірним друзям, роботі та родині.
Для своїх рідних він був опорою і гордістю. У нього залишилися мама, сестра, вітчим, дружина та син, який бачив у ньому взірець справжнього чоловіка і турботливого батька.
Пам’ять про Руслана житиме в кожному, хто мав честь служити поруч і відчувати його підтримку та силу духу.
Сергій Стріхарчук народився 22 червня 1989 року в Кропивницькому. Із дитячих років він вирізнявся активністю та жагучим бажанням досягати поставлених цілей. Навчався у загальноосвітній школі №1. Потім вступив до нині Центральноукраїнського вищого професійного училища імені Миколи Федоровського, де здобув фах зварювальника.
Свою трудову діяльність розпочав у приватному підприємстві «Каліта», де працював за спеціальністю.
Та Сергій завжди мріяв про більше — про власну справу, у якій міг би повністю реалізувати себе. Його захоплення автомобілями переросло у прагнення створити майстерню із ремонту машин. Завдяки наполегливості, працьовитості та вмінню долати труднощі він втілив цю мрію у життя, що стала для нього не просто роботою, а справжньою гордістю.
Проте війна змінила життя мільйонів українців. Сергій Стріхарчук, як справжній чоловік і патріот, у квітні 2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України.
Проходив службу у роті протитанкових ракетних комплексів військової частини А0501. Воював на найгарячіших ділянках фронту — Донецькому та Харківському напрямках. У складних боях Сергій проявляв мужність, витримку, ініціативність і рішучість. Для побратимів він був прикладом стійкості, й відданості військовій присязі.
За свій героїзм та внесок у захист країни був нагороджений: відзнакою Президента України «За оборону України»; почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест»; відзнакою командира 92-ї окремої штурмової бригади «Честь і доблесть», подяками та грамотами командування, медаллю «За відвагу», мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Солдат Сергій Стріхарчук прийняв свій останній бій 15 вересня 2025 року, зупиняючи російських агресорів біля населеного пункту Малі Проходи Харківської області. Йому було 36 років…
Мужній воїн, вірний друг і побратим. У мирному житті Сергій захоплювався простими речами - він любив риболовлю, полювання, відпочинок на природі — там знаходив натхнення й сили, які потім дарував сім’ї та друзям.
Важливою частиною життя його був спорт. Він займався спортивним туризмом і досягнув високого рівня — здобув звання майстра спорту.
Сергій Стріхарчук умів оточувати всіх теплом і турботою, ніколи не залишав без підтримки близьких. Був люблячим сином і братом, відданим чоловіком, найкращим батьком. Найбільшою гордістю та сенсом життя була донечка, заради якої він працював, воював, мріяв і жив.
Його життєрадісність, порядність, доброта, щира посмішка, залишили по собі незабутній слід у пам’яті всіх, хто мав щастя знати Сергія – людину з великим серцем.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
