Стали до лав Небесного війська: у Кропивницькому попрощалися із загиблими Захисниками
Кропивницький знову прощається із загиблими Захисниками. Сьогодні, 22 травня, на Алею почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища провести у засвіти солдат Віталія Шевченка і Ігоря Прокопова прийшли рідні, друзі, земляки, бойові побратими.
Український народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії, платить за незалежність кров’ю кращих своїх синів і доньок. Ціною власного життя вони виборюють цілісність і незалежність України.
Віталій Шевченко народився 25 лютого 1996 року в Кропивницькому. Із раннього дитинства був дуже кмітливим, розумним та всебічно розвиненим хлопчиком.
Вже у 4,5 роки мама його привела в Кіровоградський обласний центр дитячої та юнацької творчості у Народний художній колектив України - хореографічний ансамбль «Росинка», де танцювала його старша сестричка. Згодом, через 13 років, Віталій стане випускником цього відомого колективу.
У 6 років він почав займатися одним із видів бойового мистецтва - Тхеквондо. Кожного року проходив атестацію, отримав чорний пояс - І дан. У 10 років став кандидатом в майстри спорту України, неодноразово був переможцем спортивних змагань різних рівнів.
Навчався Віталій Шевченко у загальноосвітній школі № 14, нині – ліцей «Лінгвістичний».
Після школи розпочав навчання в Льотній академії за спеціальністю рятівник, та свою вищу освіту здобув в Центральноукраїнському інституті розвитку людини за спеціальністю «менеджмент».
Працював Віталій Шевченко на підприємстві «Наша ряба» та інших, останнім перед мобілізацією місцем роботи було підприємство «Агрохім». Колеги по роботі відгукуються про Віталія як про гарного фахівця, майстра своєї справи, привітну і дуже професійну людину.
У січні 2023 року Віталій Олександрович став на захист країни у складі 121-ї окремої бригади територіальної оборони. Після проходження навчання служив майстром екіпажу безпілотного літального апарату роти ударних безпілотних авіаційних комплексів, сапером-мінером у військовій частині. Воював на Херсонському напрямку. Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Солдат Віталій Шевченко загинув 18 травня 2025 року в районі населеного пункту Милове Бериславського району Херсонської області, виконуючи бойове завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні військової агресії російської федерації проти України, прикривши собою побратимів під час масованого обстрілу. Йому було 29 років…
Мужній воїн, надійний, щирий друг, побратим. Людина з великим серцем і незламним духом. Віталій був надзвичайно світлою, доброю, усміхненою, винахідливою, чуйною людиною, найкращим сином, братом, чоловіком, батьком, онуком, племінником, похресником.
В один день з онуком, 18 травня, пішла з життя і бабуся Віталія, яку він так любив та опікувався нею.
Без люблячого сина залишилась мама захисника, без брата - старша сестра, яка з дитинства була для нього найкращим другом, підтримкою та порадницею, без коханого чоловіка залишилась дружина, без турботливого батька - синочок - першокласник та маленька донечка 4 років, яку тато називав «своєю принцесою».
Ігор Прокопов народився 22 січня 1978 року в Кропивницькому. Закінчив загальноосвітню школу № 25, тепер - ліцей «Європейська освіта», де запам’ятався як допитливий та відповідальний учень.
Після школи Ігор Прокопов почав працювати. Свою трудову діяльність він присвятив техніці. Все життя займався її ремонтом. Був не просто майстром – він був людиною, яка відчувала техніку серцем. Міг годинами бути в гаражі серед інструментів, де звук двигуна для нього був як музика. Це була не просто робота – це була його душа. Він любив машини, піклувався про них, і в кожну вкладав частинку себе.
На початку 2025 року Ігор Прокопов приєднався до лав Збройних Сил України. Служив на посаді командира відділення штурмового взводу. Воював на найнебезпечніших ділянках фронту.
Солдат Ігор Прокопов загинув 12 травня 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Новий Путь Курської області під час виконання бойового завдання зі знищення російських агресорів.
Йому було 47 років…
Ігор Миколайович був напрочуд доброю та чуйною людиною, завжди приходив на допомогу у будь-яких ситуаціях.
Працьовитий, щирий, товариський, життєрадісний, з гарним почуттям гумору, душа компанії.
Таким він залишиться в серцях, пам’яті рідних, близьких, друзів, бойових побратимів, усіх, хто його знав, любив і шанував.
Нехай у наших серцях палає свічка пам’яті, а розмірений бій метронома відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю.
Схилимо голови і вшануймо пам'ять наших героїв-захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
