Стали до лав Небесного війська: у Кропивницькому попрощалися із загиблими Героями - земляками
Кропивницький знову прощається із загиблими Захисниками. Сьогодні, 09 жовтня, в середмісті кропивничани проводжали траурний кортеж із Героями-земляками в останню путь, а на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища рідні, друзі, земляки, бойові побратими зібралися, щоб провести у засвіти солдата Андрія Зелінського і матроса Сергія Іванова.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Андрій Зелінський народився 26 січня 1999 року в Кропивницькому. Згодом родина переїхала до села Водяне Знам’янського району. Саме там формувався характер Андрія - щирий, працелюбний та сповнений любові до життя. Після закінчення дев’яти класів Богданівського ліцею імені Ткаченка, він продовжив навчання у Регіональному центрі професійної освіти імені О.С. Єгорова.
Із дитинства Андрій мав щиру пристрасть до техніки, любив розбиратися в механізмах, ремонтувати машини. Його завжди приваблювала робота, де можна було удосконалювати, робити щось власноруч. Свою трудову діяльність він розпочав автомеханіком на станції технічного обслуговування. Згодом працював водієм у приватному підприємстві. У роботі його цінували за чесність, дисциплінованість і вміння знаходити спільну мову з будь-ким.
У серпні 2024 року, Андрій Зелінський став на захист України. Після проходження навчання приєднався до 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Служив стрільцем аеромобільного відділення. Разом із побратимами воював на одному з найважчих напрямків — Покровському.
Солдат Андрій Зелінський загинув 15 жовтня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області.
Після бою він вважався зниклим безвісти. Рідні не припиняли пошуків, жили надією, чекали. Та в жовтні 2025 року результати ДНК-експертизи підтвердили загибель воїна.
Йому було лише двадцять п’ять років…
Андрій був людиною світлої душі й доброго серця. Відкритий, життєрадісний і товариський — він умів підтримати добрим словом, підбадьорити, розвіяти смуток щирою усмішкою, пожартувати тоді, коли цього найбільше потребували інші. Поруч із ним завжди панували спокій, довіра й тепло.
Друзі згадують Андрія як людину, що випромінювала добро і ніколи не залишала нікого в біді. Він завжди поспішав допомогти, не шукаючи вигоди, не очікуючи подяки.
Без найдорожчої людини залишилися дружина, маленька донечка двох років, брат і сестра. Для них Андрій назавжди залишиться коханим чоловіком, турботливим батьком, надійним братом і гордістю родини.
Пам’ять про нього завжди житиме у серцях рідних та близьких, у погляді донечки, яка зростатиме, знаючи, що її тато — Герой, який віддав життя за Україну.
Сергій Іванов народився 03 грудня 1988 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 8.
Від дитинства мав прагнення до точності й порядку, вмів мислити раціонально, виважено, спокійно. Після школи Сергій вступив до Кіровоградського будівельного технікуму, де здобув спеціальність «техніка газового господарства», а згодом продовжив навчання у Центральноукраїнському національному технічному університеті, здобувши вищу освіту за напрямом «Будівництво».
Свій трудовий шлях він розпочав конструктором меблів у товаристві «Екселент-меблі». Понад шість років Сергій Іванов працював на підприємстві «Інтерресурси» — спочатку інженером-конструктором, а пізніше заступником начальника цеху. Його відзначали за організованість і вимогливість до якості роботи. Після 2016 року Сергій займався приватним підприємництвом. У цій справі він повністю розкрив свої найкращі риси — відповідальність, наполегливість, працелюбність і справжню майстерність фахівця.
У жовтні 2024 року Сергій приєднався до лав Збройних Сил України і виступив на захист Вітчизни. Після проходження військової підготовки служив на посаді оператора роти морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського на гарячому Покровському напрямку.
Матрос Сергій Іванов прийняв свій останній бій 09 грудня 2024 року, зупиняючи російських агресорів поблизу населеного пункту Старі Терни Покровського району Донецької області.
Із того часу Сергій вважався зниклим безвісти. Рідні не переставали чекати, шукали будь-яку звістку, вірили. На жаль, у вересні 2025 року ДНК-експертиза підтвердила найстрашніше — загибель Сергія. Йому назавжди залишиться 36…
Сергій був людиною вольовою, розважливою. Мав загострене почуття справедливості, завжди говорив правду і не терпів фальші. Водночас він був щирим і чуйним, готовим підтримати, допомогти і поділитися теплом. Його сила поєднувалася з людяністю, а принциповість — із великою добротою серця.
Сергій дорожив родиною, з ніжністю ставився до рідних, а ще опікувався тваринами — особливо собаками, які відчували його добро, відданість, завжди чекали на нього і зустрічали з радістю. У будь-якій справі він був надійним — у роботі, у дружбі, у родині.
У воїна залишились мама, тато, дружина та двоє братів.
Сергій залишив по собі не лише спогади, а приклад людини, яка жила по совісті і віддала життя за Україну.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
