«Поезія – то мій єдиний храм!»: музей Карпенка - Карого у Кропивницькому реалізує проєкт «Творча сім’я»
Ювілейний, 25-й, рік у літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого буде відзначений реалізацією нового проєкту «Творча сім’я».
У четвер, 30 січня, у музеї відбувся день пам’яті поетеси, перекладачки, художниці Тамари Баришевої (Іванової). Друзі і колеги знов зібрались, щоб згадати цю неординарну особистість, мисткиню-бунтарку, незалежну від творчих організацій і об’єднань, авторку шести книг, у якої на все був свій погляд, часто інакший від інших.
На книжках поетеси - жодних довідок. Хто вона?
Народилась Тамара Баришева в Сімферополі. Після школи працювала на заводі . Ще в шкільні роки захопилась малюванням і віршуванням. Закінчила Одеське театрально-художнє технічне училище за спеціальністю «Художник театральних костюмів». Разом з чоловіком-однокурсником приїхала на роботу до Кіровоградського театру ім. М. Кропивницького, де очолила пошивний цех, була художником-виконавцем. Загалом театру корифеїв віддала 25 років. Її чоловік - Валерій Іванов, родом кіровоградець працював у театрі головним художником.
Мистецький хист Тамара Баришева реалізувала також у гімназії - школі мистецтв, у дитячому хореографічному ансамблі «Пролісок». Кожен танець - то була виставка створених нею костюмів.
Коли подружжя Іванових вийшло на заслужений відпочинок, то повернулося у 2006 році до Сімферополя, залишивши по собі пам’ять серед земляків.
На жаль, цих творчих людей уже нема з нами. Валерій Іванов помер у 2013 році, Тамара - у 2019. Їм довелося пережити страшні трагедії - втрату єдиної доньки Катерини та брата мисткині.
Творчий підсумок зробленого Тамарою - шість книг, які ввійшли до п’яти збірок, виданих у Сімферополі та Кіровограді протягом 2000-2005 рр.: «Время моё», «На грани катастрофы», «Чаирный сад», «Маленька збірочка», «Мир без войны» и «Ключи».
Поетеса самостійно вивчила українську мову і літературу, переклала російською вірші Ліни Костенко, Івана Світличного, Романа Бабовала та наших краян Євгена Маланюка, Валерія Гончаренка. Її перу належить поема про Чорнобиль.
У 2004 році, захопившись поезією Петра Селецького, заявила себе несподівано цікавим критиком, написавши рецензію на його книгу «Осінній звір». Тридцять сторінок оригінального тексту опубліковано у 15-му числі журналу «Вежа» (2004). Помітним був її доробок в альманасі «Зоря материнства».
У 2010 році у видавництві «Імекс» вийшов 7-й пісенник композитора Олександра Решетова «Там, де Ятрань круто в’ється». Сюди ввійшли дві пісні на вірші Тамари Баришевої «Ну будь же мужчиной!» і «Сопілка».
Поезія, переклади, критика Тамари Баришевої були яскравим спалахом у середовищі літератури рідного краю. День пам’яті підтвердив її поетичне кредо - «Поезія - то мій єдиний храм».
Тетяна Березняк, Василь Бондар, Володимир Курченко, Анатолій Каретний, Олена Короленко, заслужена артистка України Галина Романюк та її учні з музичного коледжу, Алла Кравець - колеги по перу, театру і гімназіі тепло згадували Тамару і її чоловіка, читали вірші, посвяти, дивились відеокадри. Директор музею Лариса Хосяінова представила цікаву виставку про творчість родини.
Ведуча заходу Антоніна Корінь прочитала вірш Тамари Баришевої «Как вам живется нынче без меня?», який несподівано прозвучав резонансом на хвилюючу зустріч.
На заході відбулась прем’єра пісні «Вересневий ярмарок» на слова поетеси (музика і виконання Бориса і Валентини Притул - дуету «Лебедна вірність»).
