Нескорені патріоти України
Щороку в третю неділю травня українці згадують земляків, які загинули або постраждали від репресій комуністичного режиму. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
Своїми спогадами про покоління нескорених таборами політв’язнів поділилася голова Кропивницького міського товариства політв’язнів і репресованих Надія Тиханович.
Такої світ не знав тюрми,
Не знав такого ще розбою,
А ми лишилися людьми,
А ми лишилися собою.
(Євген Чередніченко)
У 70-ті роки минулого століття почався масовий рух за права людини і громадянина. Поштовх цьому дав Гельсінський процес.
В Україні почала відроджуватися формація патріотів, у діяльності яких виразно стали проступати елементи мислення. Заслуга в цьому насамперед була Левка Лук’яненка, свідомого державника, загартованого політв’язня, який відразу ж після повернення з концтаборів поринув в активну громадську роботу. Поряд з ним були Микола і Раїса Руденки, Євген Пронюк і інші.
Виникнення гельсинських груп в Україні стало видатною подією, що зламала бар’єр страху серед молоді й інтелігенції, яка постановила боротися з тоталітаризмом і колоніальним ярмом відкрито і ненасильницькими методами.
Розвиткові боротьби сприяла політична ситуація в Польщі, Чехословаччині, Прибалтиці. Таким чином протягом чверті століття були закладені підвалини під новий суспільно-громадський рух, який з небувалою швидкістю розгорнувся в Україні і в кінці 80-х років привів до проголошення її незалежності.
Сьогодні з повним правом можемо сказати, що біля джерел української державності кінця ХХ століття стояли українські політв’язні, які через тюрми, заслання і каторги пронесли священну ідею української держави, запалили нею найширші верстви нашого народу.
Українське політв’язництво — це винятково самовіддані, жертовні, дисципліновані люди. Це потужна, добре організована сила. Організатором правозахисних та громадсько-політичних об’єднань у 1970-1980 роках був В’ячеслав Чорновіл. Він був особистістю з лідерськими рисами, умів надихати інших на патріотичну діяльність, завжди залишався простим хлопцем і водночас умів зберегти серед українців величезний легендарний авторитет. Для багатьох В’ячеслав Чорновіл був моральним авторитетом на якого рівнялися, за яким ішли, кому вірили.
У 60-70 роки минулого століття за колючим дротом ГУЛАГу опинилося нове поетичне покоління: Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк. Це далеко не всі названі поети, які сміливо стали на захист прав людини і за це були кинуті за грати в концтабори як особливо небезпечні державні злочинці. Проте ні тюрми, ні концтабори, ні морози, ні голод і важка праця, ні нелюдські знущання — ніщо не могло зламати тих сильних духом, незвичайних людей.
Боролися за волю ми
І правда нам була за зброю,
Тому й лишилися людьми,
тому й лишилися собою.
Це слова з вірша того ж довголітнього політв’язня Воркутинських таборів Євгена Чередніченка. Поетичні рядки, написані поетами-в’язнями, були дуже потрібні тим беззахисним політзекам, закинутим на довгі роки в концтабори ГУЛАГу.
Там за колючим дротом поетичне нескорене слово повертало всім силу і віру в те, що прийде час і дроти розірвуться.
І цей час прийшов. Ми будуємо нову, вільну, незалежну Українську державу.
Але не можна забувати, що за цю незалежність віддали життя і зараз борються кращі сини і доньки України. Серед них — тисячі талановитих митців, нескорених поетів і просто мужніх людей. Для них Україна — понад усе!
