І небо плакало…: кропивничани попрощалися із земляками – Героями
Україна проживає чергову трагічну добу у своїй історії, а разом з нею і всі ми. Через жорстокі реалії війни українці чи не щодня вшановують Героїв – тих, хто ставши на захист своєї країни, віддали найцінніше — власні життя.
Сьогодні, 30 вересня, на Далекосхідному цвинтарі у Кропивницькому громада зібралася, щоб віддати шану двом таким незламним духом військовослужбовцям, які виявили сміливість та мужність у сучасній російсько-українській війні. Це молодший сержант Олександр Савенко і солдат Сергій Мельников.
Кропивничани схилили голови у пошані до Героїв, які боролися за незалежність України та свободу свого народу і небо плакало разом із ними….
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Сергій Мельников народився 21 квітня 1984 року у Кропивницькому. Навчався в Ліцеї «Європейська освіта», після закінчення закладу вступив до «Морського фахового коледжу Херсонської державної морської академії». Завершивши навчання, Сергій Мельников пов’язав своє життя з військово – морськими силами Збройних Сил України та три роки віддано ніс службу у Севастополі. Потім проживав у Херсоні та згодом повернувся до Кропивницького. Тут Сергій працював у мережі магазинів «Файно – маркет» та «Вересень», був людиною надзвичайно доброю, щирою та відкритою для інших, завжди знаходив слова підтримки, приходив на допомогу ув найважчі моменти, умів заспокоїти і підбадьорити. Його серце було сповнене любові до людей, і кожен, хто мав щастя знати його, відчував тепло, щирість і доброту, що йшли від нього.
На початку 2024 року Сергій Мельников добровільно вступив до лав Збройних Сил України та став на захист рідної держави. Пройшовши навчання служив стрільцем-снайпером десантно-штурмового відділення.
Свій останній бій сержант Сергій Мельников прийняв 30 вересня 2024 року в районі населеного пункту Катеринівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави, у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України. З того часу воїн вважався безвісти зниклим. Рідні та близькі не полишали надію знайти його серед живих. Молилися, подавали запити, вірили. На жаль, загибель захисника підтвердила експертиза ДНК.
Йому назавжди залишиться 40 років…
Для своєї сім’ї Сергій Мельников назавжди залишиться турботливим і люблячим сином, який завжди встигав знайти час для ніжного слова, навіть перебуваючи на передовій. Для сестри — опорою, порадником, другом. Для всіх, хто його знав, — щирою, доброю і справжньою людиною. Його доброта, щирість і мужність назавжди залишаться в серцях тих, хто його знав і любив.
У глибокій скорботі залишилися; мати, сестра, племінниця, онук.
Олександр Савенко народився 28 квітня 1993 року в Кропивницькому. Навчався в Первозванівському ліцеї. По закінченню закладу вступив до Центральноукраїнського вищого професійного училища імені Миколи Федоровського, за спеціальністю «слюсар-електрозварювальник». Строкову службу проходив у Севастополі.
Після повернення почав працювати на «Інгульській шахті Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». Згодом, переїхав до Запоріжжя.
Від перших днів повномасштабного вторгнення, коли на рідну землю ступив російський ворог, Олександр Савенко без вагань прийняв своє рішення – добровільно стати на захист України. Його серце не дозволяло залишатися осторонь, адже для нього Батьківщина, рідні та свобода були найвищою цінністю.
Проходив службу на посаду інструктора навчальної роти. Для побратимів він був не просто воїном, а справжнім братом, опорою і прикладом незламності. Його поважали за відвагу, чесність і силу духу. У найтяжчі моменти він завжди знаходив спосіб підтримати інших – словом чи ділом, і саме це давало відчуття впевненості та єдності в бою. Був неодноразово поранений, саме ці поранення, які він отримав, лише підкреслюють його стійкість та готовність знову і знову вставати у стрій. Кожне випробування він долав із гідністю, не дозволяючи болю чи слабкості зламати себе. Його бойове життя стало прикладом для тих, хто йшов поруч: що означає бути воїном до кінця, не зраджуючи ні присязі, ні товаришам.
Серце солдата Олександра Савенка зупинилося 12 вересня 2025 року від отриманих поранень внаслідок ворожого удару безпілотними літальними апаратами по тимчасовому місцю дислокації школи базової загальної підготовки. Йому було 32 роки …
Для рідної мами Олександр був найбільшою гордістю і надією. Вона бачила в ньому доброго, чуйного сина, який ніколи не залишав її без турботи та уваги. Його любов і повага були безмежними – у кожному слові, у кожному вчинку.
Для сестри він був не лише братом, а й найкращим другом, опорою у важкі хвилини. Він завжди умів вислухати, підтримати і дати мудру пораду. Їхній братньо-сестринський зв’язок був міцним і щирим, сповненим взаємної любові та довіри. Для племінниці він став справжнім героєм – прикладом сили, мужності й доброти. В її серці залишився тим, хто завжди захищає і надихає, навіть на відстані.
Його любов до рідних була світлом, яке й далі зігріває тих, хто його знав і кого він так щиро любив.
У скорботі залишилися; мама, сестра, брат, племінник, племінниця.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
Схилимо голови і вшануємо пам'ять наших героїв захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
