“Великоднє диво”: школярі Кропивницького зібрали і передали смаколики пораненим захисникам України
З ініціативою зібрати смаколики для поранених захисників України, які проходять лікування у Кропивницькому, виступив міський учнівський парламент, їх підтримали в управлінні освіти міської ради, в обласній військовій адміністрації. Звернулися до головних лікарів і вже разом визначилися в яких закладах вітатимуть з прийдешнім Великоднем.
Учасники АТО, військовослужбовці, добровольці - багато хто з них не лише з різних куточків Кіровоградщини, а й з інших областей, і навіть діти розуміють, що українці не ділять один одного на свій-чужий, ми всі рідні і сила наша у єднанні, турботи і уваги потребує кожен. Тож і сама акція отримала досить символічну назву - “Великоднє диво”.
Таку ініціативу радо підтримали педагогічні колективи разом із батьками і самими школярами — навчальні заклади міста приготували свої комплекти пакунків: тут і солодощі, і випічка, і фрукти, а діти власноруч виготовили патріотичні поробки з малюнками.
Передісторією виникнення ініціативи “Великоднє диво” поділився голова міського парламенту дітей Костянтин Черевко, який разом із учнями ліцею “Сокіл”, та дорослими із батьківської ради ліцею Європейська освіта і роздавали ці пакунки в одному із закладів охорони здоров’я міста сьогодні, 13 квітня.
- Великдень — шановане свято в українській культурі, його відзначають у родинному колі. Тому й виникла така ідея підтримати тих, хто зараз, можливо, далеко від дому і від своїх рідних, і кому ми найбільше б хотіли висловити свою вдячність у цей час, безумовно, це наші захисники - українські військові, - ділиться Костянтин Черевко.
В палатах дітей зустрічали кремезні чоловіки, ані вік для когось, чи хвороби та поранення для інших, не повпливали на цю їхню військову статуру. Хоч і не говіркі вони, бо ж війна навчила стримувати емоції, але їхні очі, часом здивовані, а більшістю радісні, виказували усю вдячність за таку увагу без зайвих слів.
- Я потрапив сюди після поранення, це вже мій другий лікувальний заклад, тут проходжу реабілітацію. Пригнічений стан довго був, а ось буквально вчора тут був концерт від діток для нас, і дух піднявся, дивишся на цю малечу і розумієш, заради кого це все, - ділиться В’ячеслав із Черкащини.
Чоловік розповідає, що служив в Одесі, був під Бахмутом.
- Нас виїхав туди цілий автобус, а повернулося, четверо... Це був перший мій бойовий вихід, і я іще не розумів навіть, що це і є той самий “нуль”. Тоді для мене все минулось. Трохи дали відпочинок. А далі новий наказ. Це був січень цього року, ми були у засідці, я і ще один хлопчина із Кропивницького, навіть не знаю його долі. Почули голоси чеченців, їх відразу чутно, бо дуже голосно кричать, коли наступають. Яскравий спалах, і я знепритомнів, що це тоді було чи міномет, чи РПГ не знаю й досі...
Чоловік уже готується до виписки, а на питання чи буде далі йти воювати за Україну без тіні сумніву одразу ж відповідає: “Аякже! Інакше не можна! Якщо не ми, то хто?!”
