У Кропивницькому віддали останню земну шану землякам – Героям, захисникам України
Сьогодні, 18 лютого, на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища кропивничани провели в засвіти Героїв-захисників, які загинули, захищаючи Україну від російських агресорів.
Старший матрос Олександр Нікулін, солдати Євгеній Зайцев і Олег Мезенцов, старший солдат Олексій Грицай залишилися вірними присязі народу України до останніх хвилин життя. Були там, де найгарячіше, не ховалися за чужими спинами, знищували російську нечисть і зупиняли її на рідній землі.
Український народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії, платить за незалежність кров’ю кращих своїх синів і доньок. Ціною власного життя вони виборюють цілісність і незалежність України.
Олександр Нікулін народився 19 квітня 1972 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 30. Професію слюсаря здобув у професійно-технічному училищі № 6.
Пройшов військову строкову службу в повітрянодесантних військах, де загартував свою мужність і відвагу.
Професійний шлях Олександр Нікулін розпочав на заводі «Гідросила», а вже з 1995 року незмінно працював на підприємстві «Дніпро-Кіровоград». За багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та значний особистий внесок у забезпечення функціонування підприємства нагороджений відзнакою Президента України – медаллю «За працю і звитягу».
У 2015-2016 роках брав безпосередню участь в антитерористичній операції у Донецькій та Луганській областях. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», отримав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Із початком повномасштабного вторгнення росії на територію України Олександр Нікулін без вагань став на захист України. Служив гранатометником протитанкового відділення. Брав участь в обороні та захисті Херсонської та Запорізької областей.
За виявлену мужність та успішне виконання бойового завдання нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», відзнакою Міністра оборони України «Хрест доблесті» за відвагу в бою.
Старший матрос Олександр Нікулін загинув 10 вересня 2024 року в районі села Снагость Курської області під час виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.
П’ять місяців вважався зниклим безвісти. Рідні мали надію побачити його серед живих. На жаль, у лютому 2025 року ДНК-експертиза підтвердила загибель старшого матроса.
Йому було 52 роки…
Справжній воїн, патріот своєї країни, надійний друг і побратим. Він понад усе любив свою родину, був доброзичливою, відкритою людиною, гарним, турботливим чоловіком, батьком, дідусем та братом.
Без рідної людини залишились дружина, донька, син, який зараз захищає Україну, двоє онуків та дві сестри захисника.
Євгеній Зайцев народився 22 березня 1985 року в Кропивницькому. У віці 11 років він залишився сиротою, навчався у школі-інтернаті Кіровоградської області.
Незважаючи на життєві негаразди Євгеній ріс доброзичливим, чуйним хлопцем. Йому дуже рано прийшлось подорослішати.
Після закінчення школи вступив до Новоукраїнського професійно-технічного училища № 40, де здобув професію муляр-лицювальник. Все своє трудове життя він присвятив сфері будівництва.
У вересні 2024 року приєднався до лав Збройних Сил України та став на захист батьківщини. Служив на посаді стрільця.
Солдат Євгеній Зайцев загинув 04 лютого 2025 року в районі села Гуєво Суджанського району Курської області під час виконання бойового завдання.
Йому назавжди буде 39 років.
За життя батьки Євгенія встигли навчити його бути відвертим і щирим з людьми, прищепили любов та повагу до ближніх. Він був працьовитою, відкритою і чуйною людиною, чудовим братом і дядьком, нікому ніколи не відмовляв у допомозі.
На жаль, Євгеній Анатолійович не встиг зустріти своє кохання, але поряд з ним завжди були рідний брат зі своєю дружиною та племінник.
Олексій Грицай народився 31 жовтня 1993 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №19. Закінчив професійно-технічне училище №4, де здобув професію «верстатник широкого профілю, оператор верстатів з програмним управлінням».
Після закінчення навчального закладу працював на експериментальній дільниці заводу «Червона Зірка».
Пройшов військову строкову службу у військах протиповітряної оборони в місті Херсоні. Повернувшись додому працював апаратником етерифікації на підприємстві «Кіровоградпостач».
Із 2014 року Олексій Грицай, брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
За захист суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі ІІІ ступеня», почесною відзнакою «За заслуги» 34 Окремого мотопіхотного батальйону, мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
На початку повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України, у квітні 2022 року, Олексій Грицай став на захист країни. Служив на посаді стрільця-зенітника зенітного ракетного взводу. Воював на найгарячіших напрямках бойового зіткнення.
Старший солдат Олексій Грицай загинув 08 лютого 2023 року в районі населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання у складі штурмової групи, потрапивши під ворожий обстріл.
Майже два роки вважався зниклим безвісти. Для рідних то був час невідомості та болючого очікування Вони до останнього надіялись на добру звістку... Але дива не сталось. У січні 2025 року надійшло офіційне підтвердження загибелі воїна.
Йому було лише 29 років…
Олексій дуже любив життя і знав йому ціну, був дуже позитивною людиною, а тому мав багато друзів. Він завжди спішив допомагати, якщо у когось виникала проблема, був надійним побратимом, помічником в родині, люблячим сином, онуком, братом та найкращим дядьком.
У невимовній скорботі залишились мама, сестра, два брати, бабуся та племінники Олексія Грицая.
Солдат Олег Мезенцов народився 28 червня 1982 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі № 6. З дитинства був добрим, розумним та товариським хлопцем. Завжди прагнув всім допомогти, підставити своє плече. Захоплювався спортом, грав у футбол. Олег пройшов військову строкову службу та здобув вищу освіту в місті Одеса. Працював на різних підприємствах міста.
У березні 2024 року Олег Мезенцов виступив на захист країни в лавах Збройних Сил України. Був командиром бойової машини - командиром механізованого відділення.
30 грудня 2024 року в результаті атаки ворожого дрону в Курській області воїн отримав поранення. Переніс складну операцію, лікувався, приїхав до Кропивницького на реабілітацію. Але 11 лютого 2025 року серце солдата Олега Мезенцова зупинилося.
Йому було 42 роки…
Залишивши в серцях близьких та рідних велику порожнечу Олег Мезенцов назавжди залишатиметься у їхніх спогадах як щира, доброзичлива, чуйна, товариська, відповідальна людина, справжній друг.
Без люблячого сина залишились батьки Олега, сестра втратила турботливого брата, племінники, якими він опікувався – чудового дядька.
Схилімо голови і вшануймо пам'ять наших героїв-захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
