Степан Процюк у Кропивницькому: Сила слова!
До Кропивницького на запрошення обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського з публічними лекціями приїхав митець слова, якого називають «одним із найконтроверсійніших письменників-інтелектуалів» сучасної України, Степан Процюк. Лауреат багатьох літературних премій та відзнак, член українського ПЕН-клубу, він автор понад 30 книг, серед яких варто особливу увагу звернути на його психографії: «Троянда ритуального болю» про Василя Стефаника, «Маски опадають повільно», присвячений Володимиру Винниченко, «Місяцю, місяцю» про шлях до себе Григора Тютюнника та «Руки і сльози», яка дає змогу читачу по-новому подивитися на Івана Франка.
Та на початку була «Інфекція». На думку Василя Шкляра, «жорсткий роман про дефіцит нашої національної імунної системи, дзеркало-безодня, в яке страшно дивитися». Далі з’являються романи «Жертвопренесення», «Тотем», «Канатоходці», збіркі есеїв, які не можна не прочитати.
Важливо, що творчість Степана Процюка дотична і до Кіровоградщини. В роботі у майстра роман про Євгена Чикаленка, українського підприємця, мецената, публіциста, громадського діяча, якого з нашим містом пов’язує навчання у Єлисаветградському земському реальному училищі. Це йому належить фраза: «Ми всі любимо Україну до глибини душі, треба її полюбити до глибини власної кишені».
Сподіваємося також на вихід роману про кохання Марії Заньковецької та Миколи Садовського – корифеїв українського театру – живих людей з їхніми пристрастями, емоціями, прагненнями і залежностями.
Степан Процюк має й свій YouTube-канал «Письменник про письменників». Наполегливо радимо дивитися.
Гість згадував свої студентські роки, життєвий простір, в якому «так мало було задушевності», «так багато лицемірства» і водночас «так багато відчуття, що щось повинно відбутися», авторів та твори, що змінювали світогляди багатьох українців, - на слухачів чекало багато відкриттів.
Мимохідь Процюк філософськи зауважив: якщо б в юності йому сказали, що він буде письменником, був би здивований. Та доля вирішила своє. І тут ми входимо в екзистенціальні води, які добре знайомі Степану Процюку. Адже він шукає власні відповіді на одвічні питання людської душі і духа, свободи, несвободи і, врешті-решт, особистого вибору.
