Стали в ряди небесного воїнства: у Кропивницькому віддали останню шану землякам - Героям
Кропивницький знову прощався з Героями, які віддали своє життя за свободу і незалежність рідної землі сьогодні, 13 лютого. На Далекосхідному кладовищі в останню путь кропивничани проводжали молодшого сержанта Віталія Радька та капітана Івана Гончаренка. У цей жалобний день разом із рідними, друзями, містянами, які прийшли віддати останню шану воїнам, навіть небо плакало дрібним дощем, адже за незалежність нашої держави вони заплатили найвищу ціну — свої життя.
Віталій Радько народився 06 квітня 1980 року в селі Аджамка Кропивницького району. Був обдарованою, начитаною дитиною, мав хист до точних наук, любив математику та фізику. Закінчив місцеву загальноосвітню школу з золотою медаллю. Вищу освіту здобув в Центральноукраїнському національному технічному університеті та отримав диплом магістра з відзнакою.
Трудову діяльність розпочав на підприємстві «Гідросила». У 2003-2004 роках пройшов військову строкову службу, отримав звання молодшого сержанта. Після служби знову повернувся на рідне підприємство, де працював майже 20 років, спочатку майстром дільниці, а із 2021 року начальником дільниці служби головного механіка.
Віталій Радько був фахівцем своєї справи, мав «золоті руки», займався садівництвом, витончено та красиво майстрував вироби з дерева. Це захоплення передав своєму синові.
У липні 2023 року добровільно поповнив лави Збройних Сил України та став на захист батьківщини.
Служив на посаді оператора відділення протитанкових ракетних комплексів взводу вогневої підтримки 8-ої аеромобільної роти 2-го аеромобільного батальйону військової частини А2120.
Молодший сержант Віталій Радько загинув 04 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Білогорівка Сіверськодонецького району Луганської області під час виконання бойових завдань із забезпечення заходів національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації.
Він назавжди залишиться у пам’яті своїх рідних, земляків, друзів спокійною, доброзичливою, чесною і щирою людиною, надійним другом, люблячим сином, чоловіком та найкращим батьком. Залишились батьки, дружина, син 11 років та донька 8 років.
Іван Гончаренко народився 23 січня 1992 року в Олександрії Кіровоградської області. Був дуже здібним. За словами мами, у ранньому віці вивчив абетку, цифри, математичні знаки, а в 3 роки почав читати.
Навчався Іван в місцевій загальноосвітній школі. У 2011 році закінчив Олександрійський професійний ліцей. Потім пройшов військову строкову службу в Миколаєві в 79 окремій аеромобільній бригаді. Навчався в Олександрійському училищі культури. Був творчою людиною та хотів стати музикантом.
Але життя склалося по іншому, почалася війна. Із 2015 року служив за контрактом в 79 окремій аеромобільній бригаді. У 2020 році закінчив Одеську військову академію за спеціальністю «військове управління підрозділами десантно-штурмових військ», отримав звання лейтенанта. Був офіцером тактичних військ.
У 2022 році, коли російська федерація підступно вторглася на територію України, продовжив захищати рідну землю. Служив на посаді командира аеромобільної роти. Був поранений. Після лікування повернувся до свого підрозділу.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом Президента України від 29 березня 2022 року нагороджений орденом «За мужність 3-го ступеня». Був нагороджений: державною нагородою «За оборону України», а також вогнепальною зброєю «Пістолет ПМ», нагрудним знаком міністра оборони України «Знак пошани», нагороджений командувачем Сухопутних військ України «Хрестом Сухопутних військ» та іншими відомчими нагородами.
Капітан Іван Гончаренко загинув 06 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Білогорівка Сіверськодонецького району Луганської області під час виконання бойових завдань із забезпечення заходів національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації.
Він був справжнім воїном - хоробрим, самовідданим. Всі знали Івана Гончаренка як чесну та надійну людину, справжнього патріота, вірного друга та побратима.
Без коханого чоловіка, турботливого батька та люблячого сина, залишились дружина, маленька донечка та мама захисника, яка написала «Господь Бог забрав мого сина Ваню до себе, де немає сліз, війни, горя і смерті. А ми залишилися тут».
Панахиду за загиблими воїнами відслужив священнослужитель Кропивницької єпархії ПЦУ отець Петро.
Доземний уклін нашим захисникам і захисницям! Нехай у наших серцях вічною буде пам’ять про Героїв-земляків!
Використані фото: https://suspilne.media/regions/kirovohrad-region/
