«Ще маю мить піймати смисл у слові…» - віртуальна виставка до 65-річчя Петра Селецького
До 65-річчя від дня народження відомого поета, журналіста, перекладача, члена Національної спілки письменників України Петра Івановича Селецького науковці літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького відкрили віртуальну виставку «Ще маю мить піймати смисл у слові…».
Майбутній письменник народився 1956 року в селі Шляхове Новоархангельського району Кіровоградської області.
У 1977 році закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства (нині – Таврійський агротехнологічний університет) у Запоріжжі. Після закінчення вузу розпочав трудовий шлях інженером у колгоспі рідного села, але подальше життя пов’язав з літературою та журналістикою, якій віддав понад чверть століття.
З 1978 по 1980 рр. Петро Селецький працював кореспондентом Новоархангельської районної газети «Колос». У 1980 році переїхав до Кіровограда (нині – м. Кропивницький). У 1980-1990-х роках продовжив журналістську діяльність в обласних газетах «Молодий комунар», «Кіровоградська правда», згодом – у новостворених «Вечірній газеті», «Народному слові», тижневику «БО» ТРВК «Новий день» та київському «Президентському віснику».
Петро Селецький заявив про себе в літературі у 1974 році, опублікувавши вірші у періодичних виданнях. Поезії друкувалися в журналах «Дзвін», «Київ», «Дніпро», «Україна», «Березіль», «Кур’єр Кривбасу» «Степ», «Вежа», «Малятко», альманахах, колективних виданнях «Кроки» (1985), «Вітрила» (1985), «Поезія» (1987), «Ранкові вікна» (1988), «Котигорошкове поле» (1989), «Трилисник» (разом із П. Біливодою та М. Будлянським, 1990), «Свята вода» (разом із В. Бондарем та В. Вакуличем, 1993), «Гранослов запалює зірки» (2003) та ін.
Автор поетичних збірок «Сліди багать» (1993), «Місто без імені» (1994), «Заклання ночі» (1995), «Магічні кола днів» (2000), «Осінній звір» (2002), «Книга справджень» (2016), народознавчої книжки «Втілений час» (1990), а також художніх перекладів зі слов’янських мов, що публікувалися в періодиці та антологіях.
У 1994 році Петро Селецький став лауреатом журналістської премії імені Володимира Винниченка газети «Народне слово». Рукопис поезій «Місто без імені» здобув перемогу в Міжнародному літературному конкурсі «Гранослов» (1992). Обласною літературною премією імені Євгена Маланюка за 2003 рік у номінації «Художня література» була відзначена книга поезій «Осінній звір».
Чисельні фотографії з фондів літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого ілюструють активну участь поета у літературному житті Кіровоградщини 70-90-х рр. ХХ ст. Він був причетний до народження та видання обласних літературно-мистецьких часописів «Степ» і «Вежа». У 1993 році став членом Кіровоградської обласної організації Спілки письменників України.
Віртуальна виставка надає можливість ознайомитися з аудіозаписами пісень кропивницького композитора Андрія Фоменка на слова Петра Селецького.
З 2003 року Петро Іванович мешкає в Києві. З 2005-го – на державній службі. Нині – працівник секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Упродовж останнього десятиліття друкує свої вірші на сторінках колективних збірок, у «Літературній Україні» та «Українській літературній газеті», перекладає з польської, білоруської, азербайджанської мов, багато подорожує.
За визначенням літературознавиці Світлани Барабаш, Петро Селецький - «небуденний і цілісний, цікавий і теплий своєю просвітленою приязню до світу, лагідним і чесним словом, делікатністю у поводженні з людським почуттям і людською душею. Він – душа жива і страждаюча».
Переглянути виставку можна за посиланням http://www.karpenkokarymuseum.kr.ua/kar216_u.html
