Родина довгожителів Кропивницького поповнилася столітньою ювіляркою
У Кропивницькому родина довгожителів поповнилася. Сьогодні, 18 лютого, свій столітній ювілей відзначає Ніна Іванівна Варвінська. Привітати ювілярку з цим поважним днем народження завітали працівниці департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради.
Вбрана у святковий піджак, на якому кілька рядів нагород свідчать про нелегкий життєвий шлях, що пройшла ця тендітна жінка, ювілярка радо зустрічала усіх гостей, які вітали її як і годиться — квітами і подарунками. І всім щиро дякувала та бажала стільки ж добра, скільки й сама отримує від людей.
На свій поважний вік Ніна Іванівна ще має добру пам’ять і дає сама собі раду. Каже, секрет її довголіття — у міцній вірі в Бога та простому харчуванню.
- Народилася я на Харківщині, нас у батьків було п’ятеро доньок. У 1941 році, коли до нас докотилася війна, наша родина евакуювалася, мама з однією сестрою поїхали на Кавказ, а нас повезли у Казахстан. Поселили нас у будинок без опалення, їсти готували на вогнищі надворі, - пригадує літня жінка.
Каже, довелося тяжко працювати на заводі, де виготовляли снаряди для фронту. Попри фізично важку працю, потрібно було ще й стежити за максимальною точністю виробів.
- Коли мені виповнилося 18 років, мене послали на курси конвоїрів, після закінчення яких я супроводжувала військові ешелони, якими перевозили зброю, зерно, вугілля. Працювала так до кінця війни, а Перемогу зустріла далеко від фронту - в Узбекистані, розповідає Ніна Іванівна.
Після війни дівчина закінчила технікум, інститут, а все трудове життя працювала у тепловозному депо в Ташкенті, де зосталася жити. І лише у 1996 році повернулася у рідну Україну.
- Приїхала до сестри у Кропивницький. Місто мені дуже сподобалося, вирішила тут залишитися жити. Тут знайшла своїх однодумців по вірі, стала прихожанкою церкви. І зараз мої сестри мені дуже допомагають і підтримують, - з вдячністю каже ювілярка.
Ніна Іванівна переконана, що сил топтати ряст на землі їй додає щира віра в Бога. Каже, до останнього відвідувала церковну службу, а зараз хвороба не пускає з дому, проте ще має сили поратися у власній господі. Бог не дав їй власних дітей, проте має багато племінників і внуків, які, за її словами, розкидані по всьому світу.
- А один мій внук, Саша, зараз на війні, захищає Україну. Нещодавно він приїжджав у відпустку, а я його питаю: “Саша, війна скоро закінчиться?”. А він каже: “Так!”. І я в це вірю. Бажаю всім мужності і зберегти нашу духовність, бо українці дуже добрі і чуйні люди, - щиро зичить ювілярка усім людям.
