Понад усе вони любили Україну: у Кропивницькому віддали останню земну шану загиблим Героям
Громада Кропивницького, як і вся Україна, платить найвищу ціну у боротьбі за свободу і незалежність українського народу.
Сьогодні, 04 липня, кропивничани віддали останню земну шану землякам – Героям: солдату Андрію Гінкулу, молодшому сержанту Денису Гончаренку та молодшому сержанту Юрію Полянському.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Андрій Гінкул народився 18 січня 1977 року у Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 8, що нині відома як Ліцей природничих наук. Із раннього дитинства Андрій захоплювався технікою — мотоциклами, автомобілями — і це захоплення стало справою всього його життя.
Строкову військову службу Андрій Гінкул проходив у лавах Міністерства надзвичайних ситуацій України.
Після служби працював водієм на різних підприємствах міста та області. Його професійність та любов до справи знали колеги в агропромисловій компанії «Креатив», у приватних підприємствах, а останнім часом — клієнти та колеги з «Альянс таксі 404». Андрій був справжнім майстром своєї справи — уважний, відповідальний і завжди готовий допомогти.
У серпні 2024 року Андрій Гінкул став до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання та служив механіком-водієм механізованого відділення у складі 23-го окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця». Захищав Україну на Донецькому напрямку.
Солдат Андрій Гінкул загинув 06 жовтня 2024 року біля населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області під час виконання заходів необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
З того часу воїн вважався зниклим безвісти. Рідні шукали його, чекали, вірили у диво, робили запити, молилися і мріяли знову побачити серед живих. На жаль, ДНК-експертиза підтвердила загибель захисника.
Андрію Гінкулу було 47 років.
Він був доброю людиною, чудовим сином і братом. Комунікабельний і працьовитий, Андрій завжди знаходив спільну мову з кожним, кого зустрічав на життєвому шляху. Для багатьох він залишиться прикладом чесності, людяності та щирості.
Без найдорожчої людини залишилися мама та брат воїна.
Денис Гончаренко народився 12 березня 1987 року в Кропивницькому. Навчався в загальноосвітній школі №18, тепер Ліцей «Науковий». Ще з юних років Денис вирізнявся активністю, любов’ю до спорту, наполегливістю й силою характеру. Займався різними видами єдиноборств, але перевагу віддавав боксу. Після школи навчався на юридичному факультеті Кіровоградського кооперативного фахового коледжу економіки і права імені М.П. Сая. Строкову військову службу пройшов в Окремій Президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Після звільнення зі служби працював у різних будівельних компаніях завжди відповідально і сумлінно.
Із початком повномасштабної війни, вже у листопаді 2022 року, Денис Гончаренко став на захист територіальної цілісності України. Служив у складі 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя» 56-ї окремої мотопіхотної бригади на посаді командира міномета. Захищав Україну на Запорізькому та Донецькому напрямках. Брав участь у боях за місто Запоріжжя, Гуляй Поле, Соледар, Часів Яр, селище Первомайськ.
За відповідальну службу був нагороджений медаллю «Хрест Патріота України», бригадною відзнакою «За бездоганну та віддану службу», мав статус ветерана війни – учасника бойових дій. Денис був надзвичайно відповідальним командиром та відданим побратимом, цінував кожне життя - за весь час не втратив жодного воїна зі свого мінометного розрахунку, та на жаль не зберіг власного життя.
Серце молодшого сержанта Дениса Гончаренка перестало битися 24 червня 2025 року у місті Краматорськ Донецької області.
Йому назавжди залишиться 38…
Денис був справжнім воїном. Розсудливий, справедливий, спокійний і врівноважений. Він мав тонке відчуття справедливості. Був багатогранною ерудованою людиною. Будь-яку справу доводив до кінця — і робив це гідно, з повагою до людей.
Він був найкращим сином, надійним другом для свого батька, гарним братом, для побратимів - незламною опорою. У воїна залишились тато, мама та сестри.
Юрій Полянський народився 19 липня 1975 року в мальовничому селі Степанівка на Кіровоградщині. Навчався в Верхньоінгульській школі. У 1993 році здобув професію газозварювальника у нині Регіональному центрі професійної освіти імені Єгорова в місті Кропивницькому та повернувся до рідного села працював у радгоспі.
Відслуживши строкову службу у Луцьку, він продовжив захищати порядок у мирному житті — у спецпідрозділі «Титан», згодом працював в інкасаційній службі ПриватБанку. Пізніше - водієм у Кропивницькій обласній прокуратурі та Кіровоградській обласній державній адміністрації.
Юрій Полянський був людиною діла, працьовитим і щирим. Любив спорт, обожнював риболовлю, знаходячи у тиші природи натхнення та спокій.
Коли на рідну землю прийшла війна, Юрій Георгійович не роздумуючи став до лав 15-го мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Із березня 2023 року служив інспектором прикордонної служби — техніком-водієм транспортної групи. Він боронив Україну на найгарячіших напрямках бойового зіткнення — Сумському та Харківському. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Молодший сержант Юрій Полянський загинув 28 червня 2025 року поблизу населеного пункту Писарівка Сумської, зупиняючи російських агресорів. Йому було 49 років…
Справжній патріот, надійний друг і щирий побратим, він завжди залишався небайдужим до долі рідної землі. Був людиною великого серця і доброї усмішки, яка приносила радість усім довкола. Надзвичайно позитивний, готовий підтримати та допомогти, він мав багато друзів.
Юрій Полянський оберігав свою родину, був люблячим чоловіком, турботливим сином, братом, найкращим кумом, дядьком та дідусем. Особливе місце у його серці займали онуки й племінники, для яких він був прикладом безмежної доброти та турботи.
У глибокій скорботі залишилися дружина, вітчим, велика любляча родина, близькі, друзі, які завжди пам’ятатимуть Юрія Полянського світлою та щирою людиною.
Герої земляки знайшли свій останній спочинок на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища у Кропивницькому. Доземний уклін нашим захисникам і захисницям! Вічна пам'ять Героям нашого часу!
