Незламні духом: кропивничани попрощалися із земляками – Героями, захисниками України
Україна переживає чергову трагічну добу в своїй історії, а разом з нею і всі ми. Через жорстокі реалії війни українці чи не щодня вшановують Героїв – тих, хто ставши на захист своєї країни, віддали найцінніше — власні життя.
Сьогодні, 25 лютого, на Далекосхідному цвинтарі у Кропивницькому громада зібралася, щоб віддати шану таким незламним духом військовослужбовцям, які виявили сміливість та мужність у сучасній російсько-українській війні. Це старший сержант Володимир Деркач, молодший сержант Олег Савчук, солдат Артем Бандурко та старший солдат Валерій Кравченко.
Український народ платить за незалежність кров’ю кращих своїх синів і доньок. Ціною власного життя вони виборюють цілісність і незалежність України.
Володимир Деркач народився 13 грудня 1971 року в селі Аджамка Кропивницького району Кіровоградської області.
Навчався у місцевій загальноосвітній школі. Професію слюсаря механоскладальних робіт здобув у професійно-технічному училищі № 6. Пройшов військову строкову службу, був механіком-водієм танку, отримав звання – старший сержант.
Після служби працював на Кіровоградському механічному заводі та різних підприємствах.
У липні 2022 року Володимир Іванович приєднався до лав Збройних Сил України. Служив старшим механіком-водієм танкового взводу 4-ї окремої танкової бригади. Брав безпосередню участь у забезпеченні оборони України.
За самовіддане та сумлінне виконання військового обов’язку, виявлену мужність нагороджений грамотами 103-ої окремої бригади сил територіальної оборони ЗСУ, військової частини А7015, відзнакою міністра оборони України «За поранення», мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Володимир Деркач отримав дві контузії, але після лікування знову повертався до бойового підрозділу, до своїх побратимів. Він ніколи нікому не скаржився на здоров`я, але безжальна хвороба забрала життя воїна.
Серце старшого сержанта Володимира Деркача зупинилось 14 лютого 2025 року. Йому було 53 роки…
Він був відданим та надійним. Добрий, ввічливий, щирий, завжди допомагав людям, був люблячим чоловіком та батьком. Без рідної людини залишились дружина, донька та син захисника.
Олег Савчук народився 20 липня 1969 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №29, нині – Новомиколаївська гімназія. Після закінчення навчального закладу розпочав свою трудову діяльність на авіаремонтному заводі.
Пройшов військову строкову службу, отримав звання – молодшого сержанта.
Після служби він знову повернувся на завод АРЗ. Далі - працював в будівельних організаціях, на заводі дозуючих автоматів. Із 2021 року був призначений на посаду стрільця служби авіаційної безпеки Української державної льотної академії.
У серпні 2024 року Олег Савчук став до лав Збройних Сил України та виступив на захист батьківщини. Служив на посаді стрільця – помічника гранатометника. Воював на Херсонському напрямку.
Молодший сержант Олег Савчук загинув 19 лютого 2025 року в районі населеного пункту Гаврилівка Бериславського району Херсонської області. Йому було 55 років.
Він понад усе любив свою родину, був опорою для рідних і близьких, чуйною та доброю людиною, підтримував похресників, приходив на допомогу всім, хто цього потребував. Він мав «золоті руки», міг будь-що змайструвати чи відремонтувати. А ще - захоплювався садівництвом.
У невимовній скорботі залишились мама, дружина, син та сестра Олега Савчука.
Артем Бандурко народився 24 листопада 1985 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі №35, тепер – Інноваційна гімназія. Закінчив Центральноукраїнське вище професійне училище імені Миколи Федоровського, де здобув професію «слюсар-ремонтник». Після закінчення навчального закладу працював на заводі «Червона Зірка». Пройшов військову строкову службу у місті Одеса.
Повернувшись додому працював на різних підприємствах обласного центру, останнє місце роботи з 2019 року - в компанії «Леокераміка».
У грудні 2022 року Артем Бандурко добровільно вступив до Збройних Сил України. Служив на посаді командира відділення розвідки та коригування взводу безпілотних авіаційних комплексів 47-ї окремої механізованої бригади «Ма́ґура». Брав участь у бойових діях на Донецькому та Луганському напрямках: Хромове, Торецьк, Бахмут, Покровськ. Отримав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Солдат Артем Бандурко прийняв свій останній бій 18 лютого 2025 року в районі населеного пункту Локня Суджанського району Курської області під час виконання бойового завдання. Йому було 39 років…
Надійний друг і побратим. Спокійний, розсудливий, відкритий і відповідальний. Він був доброю людиною, любив тварин, опікувався ними. Був щирим в особистому спілкуванні, гарним колегою на роботі, найкращим сином, чоловіком, батьком та братом.
Саме таким Артем залишиться в памяті, серцях тих, хто його знав. У воїна залишились, мама, дружина, донька 12 років, 6-річний син та брат.
Валерій Кравченко народився 15 листопада 1970 року в селі Федорівка Добровеличківського району Кіровоградської області. Згодом родина переїхала в селище Смоліне Новоукраїнського району, де Валерій закінчив місцеву загальноосвітню школу з відзнакою.
Пройшов військову строкову службу на острові Зміїний, був спецпризначенцем.
Після служби вступив до Національної академії внутрішніх справ, яку закінчив з червоним дипломом. По закінченню навчання працював у Кропивницькому в УБОЗ на посаді оперуповноваженого відділу по боротьбі з організованими злочинними угрупуваннями, де успішно виявляв злочинців та був грозою для кримінального світу.
Вийшов на пенсію у 2014 році у званні підполковника поліції, а вже з березня 2015 року став на захист Батьківщини. Брав безпосередню участь в антитерористичній операції, Операції Об’єднаних Сил. Шість років захищав країну в найгарячіших точках на території Луганської та Донецької областей.
На початку повномасштабного вторгнення росії на територію України Валерій Кравченко був одним з перших, хто став на захист Батьківщини. Служив розвідником у складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
Старший солдат Валерій Кравченко загинув 05 березня 2022 року під час виконання бойового завдання в ближньому бою поблизу села Вороново Сіверськодонецького району Луганської області. За особисті мужність і героїзм нагороджений державною нагородою України - орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Валерій Кравченко був похований в селі Олександрівка Добровеличківського району Кіровоградської області. Сьогодні відбулося перепоховання воїна. Йому було 52 роки…
Мужній захисник, патріот, вірний товариш і побратим.
Валерій Кравченко мав багато друзів, був душею компанії, життєрадісною, позитивною, комунікабельною, щирою та різносторонньою людиною, читав багато книжок.
Без коханого чоловіка залишилась дружина, донька втратила люблячого батька, сестра та племінники – турботливого брата і дядька.
Схилимо голови і вшануймо пам'ять наших героїв-захисників хвилиною мовчання. Слава їм! Вічна і світла пам'ять!
