На щиті повернулися з бою: Кропивницький попрощався із загиблими земляками - Героями
Сьогодні, 25 березня, на Алеї Слави Далекосхідного кладовища у Кропивницькому відбулося прощання з трьома відважними синами України – головним сержантом Збройних Сил України Юрієм Халанським, старшим сержантом поліції Ігорем Качуром та старшим лейтенантом поліції Олексієм Панченком. Вони віддали своє життя за нашу свободу, за нашу незалежність, за майбутнє країни.
Під траурну музику духового оркестру на кладовище прибули автомобілі з трунами загиблих воїнів - чоловіки, які боролися до останнього подиху, поверталися додому, але вже як безсмертні Герої.
Юрій Халанський - людина честі, витримки та справжнього патріотизму. Народився чоловік 02 грудня 1971 року в Кропивницькому. Закінчив загальноосвітню школу № 34, нині - гімназія «Сучасник».
Із 1989 року проходив військову строкову службу в прикордонних військах, за 2 роки відмінної служби отримав звання старшини та пропозицію продовжити службу, але вирішив повернутись до рідного міста.
Невдовзі Юрій Халанський розпочав трудову діяльність на підприємстві «ПММ Сервіс», з яким він пов’язав значну частину свого життя. Мав неодноразові запрошення для роботи та проживання за кордоном, проте навіть не припускав думки залишити батьківщину.
Ветеран війни, боєць, який добровільно, попри проблеми зі здоров’ям, став на захист рідної землі - Юрій Халанський у лютому 2024 року приєднався до лав Збройних Сил України.
Служив командиром стрілецького відділення, яке виконувало бойові завдання на Херсонському напрямку. Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Головний сержант Збройних Сил України Юрій Халанський загинув 21 березня 2025 в районі населеного пункту Михайлівка Бериславського району Херсонської області внаслідок ворожого артобстрілу.
Йому було 53 роки... Надійний, вірний товариш і побратим. Юрій був яскравою особистістю, людиною зі сталевим характером.
Дуже любив та зберігав природу, був завзятим рибалкою, користувався повагою серед друзів, був щирою та безвідмовною людиною.
У глибокій скорботі залишились дружина, донька та сестра захисника..
Ігор Качур - воїн, який завжди стояв на передовій. Народився захисник 26 липня 1978 року в селі Лутківка Маловисківського району Кіровоградської області. Навчався у Мартоніській загальноосвітній школі Новомиргородського району Кіровоградської області.
Військову строкову службу пройшов спецпризначенцем в місті Очаків Миколаївської області. Після служби працював у спеціальному підрозділі міліції охорони «Титан».
У 2014 році Ігор Анатолійович вступив до новоствореного батальйону патрульної служби особливого призначення «Кіровоград», який в 2015 році після реформи було змінено на батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Святослав».
Від 2014 брав безпосередню участь в антитерористичній операції, операції об’єднаних сил. Виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської областей.
У 2023 році після створення Обʼєднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», Ігор Качур доєднався до роти спеціальних операцій «Еней». У складі батальйону брав участь в бойових діях на Бахмутському напрямку: Курдюмівка, Кліщіївка.
Мужність Ігоря Качура була безмежною. Він повертався до своїх побратимів після поранення, не вагаючись знову ставив життя на карту.
За час служби був нагороджений: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», державною нагородою України медаллю «Захиснику Вітчизни», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», відзнакою командувача об’єднаних Сил «Козацький Хрест» І ступеню, відомчою відзнакою Національної поліції України «10 років сумлінної служби» («Служити та захищати»), медаллю «За службу державі», мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
Серце старшого сержанта поліції Ігоря Качура зупинилось 21 березня 2025 року в районі населеного пункту Щурове Краматорського району Донецької області під час виконання службових завдань необхідних для забезпечення оборони України.
Йому було 46 років…
Мужній воїн, патріот, вірний друг та побратим, відданий своїй справі. Для всіх він був доброю, душевною, чуйною та надійною людиною, нікому не відмовляв у допомозі, мав багато друзів, його поважали та прислухались до порад.
У воїна залишились мама, батько, дружина донька та рідні брат і сестра.
Олексій Панченко - людина честі, професіонал своєї справи, патріот. Народився 25 лютого 1990 року в селищі Кам’янець Кіровоградської області. Навчався в місцевій загальноосвітній школі. Із дитинства захоплювався спортом, любив історію, завжди був активним і в позакласних заходах.
У 2012 році Олексій Панченко отримав ступінь бакалавра у Національному університеті «Одеська юридична академія».
Пройшов військову строкову службу в Білій Церкві. У 2015 році закінчив Національну академію внутрішніх справ за спеціальністю «правознавство».
Цього ж року Олексій Панченко прийшов на службу до Національної поліції в Кіровоградській області. Служив в Департаменті патрульної поліції на різних посадах: був поліцейським, інспектором роти, інспектором взводу батальйону управління патрульної поліції.
У лютому 2023 року Олексій Панченко пройшов курси керування дронами, служив в аеророзвідці на Лиманському напрямку. За час служби був на найгарячіших напрямках бойового зіткнення в Донецькій області - Часів-Яр, Торецьке.
Неодноразово був нагороджений відомчими відзнаками. Мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.
18 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Диліївка Бахмутського району Донецької області старший лейтенант поліції Олексій Панченко отримав важкі поранення, не сумісні з життям. Лікарі боролися за його життя. Але 21 березня 2025 року серце воїна зупинилось.
Йому назавжди буде 35 років…
Висококваліфікований, компетентний, відкритий, гарний друг. Олексій Олегович понад усе любив життя та свою родину, був чудовим сім`янином, життєрадісною людиною, душею компанії. Він любив прості речі: риболовлю, обожнював ловити раків.
Без рідної людини залишились маленька донечка, дружина, мама, батько, два брати та сестра.
Зі словами скорботи виступили товариші загиблих, військові командири та представники поліції. Вони говорили про незламний дух, героїзм та людяність цих мужніх воїнів.
Коли прозвучали останні акорди Гімну України, коли відлунали залпи салюту пам’яті, місто Кропивницький схилило голови в жалобі. Сльози змішувалися з весняним вітром, а в небі пливли молитви за спокій душ трьох захисників.
Схиляємо голови перед їхньою жертовністю. Вічна пам’ять Героям! Слава Україні!
