200 днів народного опору України: Ми вистоїмо! Ми переможемо!
Сьогодні рівно 200 днів від варварської агресії росії в Україні. Ми витримали 200 найважчих днів Великої війни, яка триває вже понад 8 років.
За цей час ворог так і не зміг досягти жодної своєї мети, хоч із усіх сил намагався зламати нас морально і знищити фізично, виміщував власне безсилля на цивільних людях та інфраструктурі українських міст і сіл.
Українці ж за ці 200 днів зробили те, що здавалося неможливим – у що до кінця не вірив увесь цивілізований світ. Ми зупинили «другу армію світу», звільняємо свою землю і продовжуємо давати гідну відсіч окупантам, отримуючи надзвичайну підтримку багатьох дружніх народів. Довкола сильної духом української нації обʼєдналися найсильніші держави світу.
Кропивничани, разом з усією Україною, обов’язково витримають усі випробування, що заготувала нам доля на шляху до нашої Перемоги. Бо сьогоднішня війна – це битва добра зі злом.
І злом тут виступає країна, назву якої, не домовляючись, в усьому світі почали писати з маленької літери. Зло – це нелюди, які чомусь вважають, що мають право нас вчити жити і при цьому вбивають наших дітей, гвалтують жінок, крадуть зі зруйнованих будинків українців унітази, пралки і жіночу білизну, демонструючи справжню російську культуру. Зло – це народ, який не вживає в розмові матюччя, а розмовляє ним зі своїми матерями і дружинами. Увесь світ пересвідчився, що російська влада й армія – величезне зло, збіговисько вбивць, мародерів і ґвалтівників, які обов’язково сядуть на лаву підсудних.
Добро і справедливість врешті-решт обов’язково переможуть. Ми ніколи не будемо на колінах! Ми стоїмо і боремося всі разом - кожен на своєму місці.
Низький уклін містянам, які сьогодні тримають фронт на передовій і нещадно нищать ворога, які волонтерять 24/7, підтримуючи Збройні Сили України і вимушених переселенців. Щирі слова вдячності на адресу кропивничан, які працюють, наповнюючи бюджет, забезпечують діяльність критичної інфраструктури і правопорядок, лікують хворих і поранених, вчать дітей, надають комунальні послуги і перевозять пасажирів!
Війна об’єднала усіх нас – кропивничан, нестримним бажанням наблизити Перемогу. Не зважаючи на вік, стать і політичні уподобання, ми плече до плеча у лютому готували наше місто гідно зустріти ворога, зводили блок-пости, готували «бандерівські смузі», плели маскувальні сітки, збирали продукти і спорядження на фронт. Потім ми день за днем зустрічали мешканців окупованих і прифронтових території, робили все, щоб для тих, хто рятувався від війни, Кропивницький став другою домівкою. Ми зустрічали і розміщували релоковані заклади і підприємства зі сходу, які поступово вливалися в соціально – економічну інфраструктуру обласного центру. Наші водії під обстрілами евакуювали людей, відвозили в сусідні області таку необхідну їм гуманітарну допомогу. Ми всією громадою знаходили можливість підтримати Збройні Сили України гривнею: цьогоріч на День міста кропивничани зроблять подарунок військовим – передадуть їм закуплені на зібрані гроші автомобілі.
Знаємо, Україна стане ще сильнішою і успішнішою! Так, буде складно. Але ми віримо, що кожен з нас гідно пройде через ці випробування. Тому ми переможемо!
Після Перемоги наші воїни обов’язково повернуться до Кропивницького, а ми їх зустрічатимемо всім містом прапорами, квітами, посмішками і міцними обіймами.
Ми всі разом, хвилиною мовчання, згадаємо усіх, чиє життя забрала війна. У нашому місті народяться тисячі маленьких українців. І ми їм обов’язково розкажемо, якою ціною нам вдалося вистояти і перемогти - вони пишатимуться своїми батьками, своїми Героями, своїм Кропивницьким і країною.
На наступний День міста ми спечемо смачнючий 269-кілограмовий пиріг, наші кращі хореографічні колективи у вихорі танцю промайнуть Великою Перспективною. До нас – театральної столиці України, з’їдуться кращі колективи кращих театрів, щоб стати учасниками неймовірного фестивалю «Кропивницький».
А ще ми поїдемо на відпочинок до теплого кримського моря і мандруватимемо горами Чатирдагу і Карабі-яйлою, ми шалено підтримуватимемо футбольну збірну України на «Донбас арені», ми прийдемо на українську виставу до Маріупольського театру, ми будемо ласувати херсонськими кавунами і мелітопольською черешнею.
Так що 200 днів – це і вічність, і одна миттєвість, які змінили нас настільки сильно, що зазвичай на це не вистачило б і 200 років. Сьогодні ми обʼєднані, як ніколи, і у цій єдності кожен наш крок невпинно наближає Україну до перемоги. Тепер ми на 200 днів до неї ближчі. Впевнені, ми зможемо – ми переможемо! Слава Україні!
